Читати книгу - "Якщо подолаєш прокляття"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— То ти, виявляється, ще й родич мені? — опустила руки й повернулася до Гайнелія.
Заговорила, розтягуючи слова мовою степовиків:
— А ти звідки будеш? Чий?
— Мені треба відповідати, чи ти, незрівнянна Огнеславо, сама довідаєшся про все? — високий, кремезний Гайнелій стояв, гордо здійнявши голову, Диводан позаздрив його упевненості. Він уперше побачив степовика без шапки, замилувався його хвилястим волоссям, трішечки світлішим за коси Зориці.
Огнеслава задумливо оглянула Гайнелія й запитала:
— Ким ти доводишся покійному цареві Чаргару?
— Племінником.
— Його синів убили, то спадкоємиць — ти?
— Спадкоємець, позбавлений влади? Я — данник Стратомира.
— Стратомир не вічний.
— Йому чаклун Вельф допомагає.
— Правда. Допомагав. Раніше.
— А тепер?
— Доки Віланда тут — ні.
— О всесильна Огнеславо, ти…
— На жаль, я не всесильна. Але дещо зробити можу. Ти просиш допомоги проти Стратомира?
— І готовий заплатити життям.
— Чиїм?
— А чиє тобі потрібне? — Гайнелій глипнув на Диводана, і той похолов.
Огнеслава посміхнулась:
— Ти багатьма життями розпоряджаєшся?
Хлопець знітився:
— Ні. Але збираюсь…
Диводан тільки переводив погляд з Огнеслави на Гайнелія, а відтак на таємничооку Віланду й кусав губи. Провів чимало часу зі степовиком, а й досі про нього майже нічого не знає. А що він знає про Огнеславу? Вдома вважали: згинула без сліду. Дуже давно. А вона виявляється жива.
Молода, упевнена, сяє красою.
Непомітно просунув руку під куртку, намацав керамічне намисто — родинний оберіг, який завжди носив на шиї. Відчув тепло намистинок. Але ж обереги від духів захищають, а не від чаклунства.
12Усі мовчали. Спершу йшли заплутаними переходами: спускалися й піднімалися крутими кам'яними сходами, оминаючи холодні приміщення, де навіть сонячного дня по кутках ворушилися клаптики оксамитової прохолодної темряви. Потім довгим високим коридором з гранітних стін, що нагадував глибоке видовжене озеро.
Диводан крутив головою й роззирався на всі боки, чорноока Віланда лукаво посміхнулась:
— Цікаво?
— Дуже. Це чаклунські обереги? — тицьнув пальцем на стіну, помережану незвичайними візерунками.
— Ні.
— Про це не можна говорити? Таємниця чародіїв?
— Ніяка не таємниця. Це старовинні письмена, ось, бачиш, — вона вказала довгими пальцями на значок, схожий на павука, — цей символ означає життя. Давній напис — звернення давно померлих до своїх нащадків.
Обидва хлопці зіщулились, ніби хотіли сховатись од вітру. А Огнеслава збентежила ще більше:
— Ми покажемо й розповімо вам те, чого не знає ніхто, крім чаклунів.
— Навіщо? — тихо спитав Гайнелій.
— Дізнаєшся пізніше, — владно мовила Огнеслава.
Враз дорогу перетнув великий пес; кучерявий, дуже схожий на ведмедя, він покрутився під ногами, принюхуючись та важко дихаючи, і зник так само непомітно, як і з’явився. Нечисленні собаки степовиків скидалися скоріше на вовків…
Минули невелику білу колонаду й потрапили до маленької жовтостінної зали, де безладно висіли в повітрі й світилися білі ні до чого не прип'яті кулі, а шафи, полиці й столи були заставлені химерним чаклунським приладдям.
Тут пахло м’ятою.
Подорожні вмостилися в крісла. Віланда байдуже відштовхнула рукою кульку, поблизу якої вмостилася. Та беззвучно перемістилася й застигла на новому місці, ніби там завжди й висіла.
— Отже, — поважно почала Огнеслава, — ви вирішили підняти степовиків проти Стратомира, свавілля якого перейшло всі межі. Якщо Віланда поїде з вами, покаже кілька фокусів — люди підуть проти нього не роздумуючи. — Слово «фокус» було з лексикону чаклунів, але хлопці чомусь зрозуміли його значення.
— І чиє життя ти хочеш навзамін, о Огнеславо? — блиск бірюзово-синіх очей Диводана підсилювало біле світло.
— Не життя. Нам потрібна тільки допомога. Я хочу послати вас до Тровіка, але спершу маю вкласти у ваші голови кілька нових думок.
— А як вкладають у голови нові думки?
— За допомогою слів, — розсміялася Віланда, почувши невдале Диводанове запитання. — А як же ще?
— Чарами!
— Можна й так, тільки це не цікаво.
— Нецікаво чаклувати?!
— Та що ти знаєш про магію? Це досить копітка робота, як і будь-яка інша.
Диводан уперше почув слово «магія», але не розгубився:
— Важко її виконувати?
— Коли як.
— А коли легко? —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якщо подолаєш прокляття», після закриття браузера.