Читати книгу - "Війни художників"

— Це Берія, — огидно прохрипіла слухавка тенором наркома.

— Що трапилося, Лаврентію? Четверта ранку, — голос Молотова звучав відверто роздратовано.

Він нарешті знайшов пенсне, що впало на килим, і начепив його на носа. Воно виглядало досить кумедно на його непропорційно великій голові. Настовбурчені вуса наркома демонстрували граничне невдоволення від безцеремонного пробудження.

— Хазяїн вимагає на ранок, щоб ти дав інформацію про всі офіційні делегації німців, що перебувають у нас, — голосом Берії говорила, ледь потріскуючи, слухавка.

— Тихо, Перл, — прошепотів Молотов, прикриваючи слухавку. — Все гаразд.

Вона зітхнула і лягла. Удома він називав її Перл. Так, як називали її батьки. Поліна Жемчужина, або ж Перл Карповська, завдяки Молотову зробила карколомну кар’єру від звичайної папіросниці на фабриці до керівника главку текстиль-галантерейпрому в Наркоматі легкої промисловості.

Перл розуміла, що, незважаючи на надзвичайно високе становище у радянській ієрархії (Молотов — друга людина в державі), і Молотова, і її від камери в Бутирці може відділяти всього один подібний нічний дзвінок чи один гучний стукіт у двері.

— Лаврентію, я не пам’ятаю усіх цих дрібниць! — злісно просичав Молотов. — Чи, вірніше сказати — деталей. Інформацію може дати уповноважений у справах Берзін, от йому й телефонуй! — і кинув слухавку. Берія займав нижчу сходинку в партійній ієрархії і мав знати своє місце.

На хвилину замислився, сказав, звертаючись до дружини:

— Що за лайно, навіщо Кобі німецькі візитери? — Молотов устав, дістав пачку нових модних цигарок «Біломорканал», котрі щойно почала виготовляти цигаркова фабрика імені Урицького, ширше прочинив кватирку. Він ніколи не затягувався, та й курив нечасто. Але більшість була впевнена, що він затятий курець через те, що на багатьох фото був із цигаркою. Цигарки — то був його дипломатичний прийом. Річ у тім, що Молотов не володів іноземними мовами, а крім того, був тугодумом і під час переговорів, щоб заповнити паузи і мати час на роздуми, завжди запалював цигарку.

Він механічно розглядав цигаркову коробку «Біломору» з картою Європи, розшукуючи Німеччину. На карті були зображені найбільші канали — Кільський (який з’єднував Північне і Балтійське моря, Суецький (Червоне і Середземне). Кільський канал якраз і знаходився на території Німеччини.

— Навіщо Кобі німці? — ще раз запитав чи то в дружини, чи то сам у себе.

— Що, любий? — здивовано перепитала Перл, гадаючи, що він звертається до неї. — Ти сказав: німці? Які німці?

— Нічого, так, дрібниці. Спи.

Постукав мундштуком по коробці, вибиваючи тютюн. Здавив мундштук двічі — хрест-навхрест. Невдоволено поморщився — у «Герцеговини Флор», яку, наслідуючи Сталіна, палила більшість наркомів, тютюн ніколи не висипався. «Все нове — гірше за старе». Недарма Маяковський сказав: «Любым папиросам даст фор “Герцеговина Флор”!» Подумав: знову перейду на «Герцеговину».

Видуваючи дим у кватирку, кинув погляд на Перл, вона посміхнулася йому. Подумав: майже всі з оточення Сталіна завели собі коханок. Та й сам Хазяїн подавав приклад. Лише він залишався вірним Перл. Чому? Може, тому, що її інтимні потреби значно вищі, ніж у нього, і дай бог йому вдовольнити хоча б Перл, не говорячи вже про коханку? А може, тому, що він — головна «кам’яна задниця ЦК» і на інтрижки просто не має часу?

Мабуть, і перше, і друге, і третє. Ще раз кинув поглядом на Перл — здається, спить. Учора він уже виконав свій шлюбний обов’язок. І тому був упевнений, що сьогодні має вихідний від інтиму. Якби не дзвінок. Але раз Перл заснула, то, схоже, що таки можна дати собі перепочинок.

«Зателефонуй Берзіну вранці». Берія не міг відкладати таке на ранок. Як завжди, щось не складеться, а Хазяїн традиційно приїде в Кремль о першій, максимум о другій і відразу буде вимагати результат, називати ідіотом і погрожувати посадити у «турму» і підвісити за яйця…

Берія, лаючись, набрав номер свого помічника Саркісова. Той довго не брав слухавку. Нарешті відповів заспаним голосом.

— Спиш, Саркісов, твою мать! Знайди Берзіна! Я не знаю, хто це такий! Якийсь хрін з Наркомату іноземних справ! Зателефонуй черговому — дізнайся, хто це такий! Все я маю тобі розтлумачувати до дрібниць! Візьмеш у нього всю інформацію про заходи, що їх проводять у нас німецькі делегації. Цього вимагає Хазяїн. І дми до мене додому. Термін — 10-та ранку. Затримаєшся — підвішу за яйця, а потім посаджу в «турму». Зрозумів?

— Так точно, товаришу нарком!

19 березня 1940 року, 13 год. 35 хв.

Москва

А за день до цього, дипломат Михайло Берзін, інформація якого зараз так потрібна була Берії, сидів за столиком кафе «Ленінський жовтень», що на Цвітному бульварі разом із художником Миколою Гущенком. Гущенко, у минулому радянський агент-нелегал, який працював у Парижі під агентурними псевдонімами «Художник» та «Ярема», а після втечі з Франції ось уже четвертий рік жив у Москві в 12-метровій комуналці, на вулиці Біговій, з дружиною, сином і перебивався разовими заробітками. Малював полотна у стилі соцреалізму й намагався пристосуватися до життя радянських будівників комунізму зразка кінця 39-го — початку 40-х років.

Обидва співрозмовники були шатенами, Гущенко темніший, Берзін світліший, зросту — вище середнього, і здавалися схожими один на одного. Хоч Берзін і був значно старшим. Можливо, схожими їх робив одяг — вочевидь нерадянські, гарно пошиті костюми виділяли обох серед сірого натовпу Москви.

— Неймовірно, — сказав Берзін, сміючись, блискаючи незвичайно білими для СРСР зубами і тиснучи руку Гущенкові. — Це таки ти! Мені сказали, що серед організаторів виставки німецьких художників у Москві є Гущенко, але ніколи б не подумав, що це саме ти! Просто неймовірно! А як же Париж? Ательє на вулиці Волонтерів?! Виставки в