Читати книгу - "Простір неспокою"

Перед ранком йому приснився сон, нібито він складає іспит на сертифікат працівника аварійно-рятувальної служби і приймають цей іспит четверо: розважливий, діловитий Керрі Йос, стриманий Микита Богданов, похмурий Бассард і Аларіка… Подробиць сну Гнат не запам’ятав, лишилося відчуття якоїсь невдачі й тривоги, але тіло було легким, слухняним, хотілося дихати, рухатися, їсти і працювати, одне слово, жити.

Гнат повернув голову. Однієї із стін кімнати не було, замість неї відкривалася поросла сосновим бором рівнина, а вдалині над одним з пагорбів здіймалася голубувата піраміда, виблискуючи тисячею поляроїдних вікон, — сьогодні кімнатний координатор, підкоряючись неусвідомленим командам мозку в останні хвилини сну, видав проекцію з висоти на будівлю Інституту ТФ-зв’язку, і Гнат зрозумів, що знудьгувався за роботою, за своїм затишним конструкторським “акваріумом”, за сумною фізіономією Кирила Травицького.

Він одягнув костюм, зачинив двері квартири і піднявся на дах будинку. Там викликав кіб-таксі, хоча раніше, як правило, йшов пішки до найближчої зупинки циркулера.

Уже в повітрі, спохопившись, він спробував зв’язатись по відео з Томахом, одначе той не відгукнувся: або спав, або, навпаки, працював, а може, взагалі не був у цей час на Землі.

“Ні, мабуть, таки працює, — подумав Гнат. — У них там тепер багато проблем: “дзеркала”, зникнення вантажів, спостерігач… Та й просто оперативна робота — не позаздриш!.. Цікаво, чи задовольнила моя допомога УАРС? Тектуманідзе нібито задоволений, ну а Керрі Йос?.. І ще не забути б запитати у Славка, чи схожа емблема квартир’єрів на слід людини…

У третій розрахунковій лабораторії працювали двоє, чоловік і жінка, але його комбайн ніхто не зайняв.

“Чудово! Значить, Травицький на мене чекає. Де він, до речі?”

Автомат відшукав провідного конструктора в чиїйсь порожній лабораторії біля комбайна. Той підвів голову від пульта дисплея і погляд його потеплішав.

— Повернувся? Усе в нормі?

— У мене — так, у них — не знаю.

— У них — це в Управлінні рятувальників?

— У спецсекторі.

— Ну, коли в них усе в нормі — не та служба… Я запитував про тебе, але ти був далеко. Якщо все гаразд, берись до роботи. Темою твоєю ніхто не займався.

Гнат витримав його пильний і добрий погляд, тепла хвиля якоїсь сором’язливої ніжності увійшла в нього з тим поглядом і викликала таку ж ніжність і різь в очах — реакція на любов з боку цієї маленької, терплячої, чомусь завжди опечаленої людини. І раптом Гнат з докором подумав: чому він нічого, ну, нічогісінько не знає про Травицького? Може, Кирило пережив якесь горе, і воно мучить його досі? Може, у нього щось трапилося з сім’єю?.. Здавалось би, хто йому Гнат? Інженер-конструктор, підпорядкований по службі, стороння людина, яка приходить на роботу залежно від емоційного стану… Але ж ні! Чому ж тоді така ніжність в очах? І радість? Чому?..

— Викликай, коли знадоблюсь. — Травицький погасив усмішку, кивнув і заглибився в роботу.

Гнат вимкнув віом, поглянув на сусідів — вони напівлежали в кріслах, сховавши голови в сітках контакторів, тоді як екрани проекторів думки перед ними то вибухали потоком схем, то гасли, щоб спалахнути знову, і надягнув свій контактор. Так він сидів, аж поки на пульті спалахнуло червоне світлове табло: “Межа психонавантаження!” — спрацював таймер, і Гнат відключив його від машини. Зразу налягла втома, зашуміло у вухах, ніби дощ сипонув по сухому листю.

Гнат відкинувся в кріслі, мимохіть спостерігши, що в лабораторії він сам: сусіди — Леонід Угловський та Лія Бексултанова, очевидно, виконали свої завдання і пішли.

“Скільки ж часу я працював?.. Гм, всього-на-всього дві години з чвертю… і так стомився! Чи моє рішення варте того?!

На екрані дисплея красувалося його творіння — антена міжзоряного таймфагового зв’язку. Тільки тепер замість двох паралельних решіток вона мала вигляд тонкої голки з парасолькоподібним вушком. Згідно з формулою, виведеною Гнатом, така антена виграє в потужності і дозволяє перекидати будь-яку масу на будь-які відстані без проміжних станцій! І то ще не все: у формулі було потенційне рішення, від якого буквально перехоплювало подих, але проаналізувати його у Гната вже не вистачило сил.

Він записав формулу в пам’ять машини і стер зображення антени на екрані, тоді увімкнув стандартний сигнал: “Обчислювач вільний”.

А власна пам’ять усе ще опиралася вимкненню з роботи, все ще перебирала етапи конструювання, і в Гнатовій уяві пропливали низки хитромудрих конструкцій, багатоповерхові формули різних станів вакууму, поки, зрештою, не лишилося одне видіння: крізь космос, як промінь світла, летить людина у вогненному комбінезоні з маленьким диском на пояску — це все, що зосталося від громаддя ТФ-станцій, умістившись у кількох кубічних сантиметрах! ТФ-блок… ТФ-блочок замість ТФ-станції…

— Завтра, завтра… — пробурмотів Гнат, підвівшись і виходячи з лабораторії. — Доброго потрошку…

Він не помітив, як із сусідньої кімнати вийшов Травицький і провів його довгим поглядом, в якому було більше тривоги, аніж подиву…

Удома Гнат прийняв душ, скинувши інтелектуальну втому, і йому закортіло в спортзал. Але поки що лише перевалило за полудень, та й чи було