Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Тіні над Латорицею 📚 - Українською

Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

375
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тіні над Латорицею" автора Володимир Леонідович Кашин. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 92
Перейти на сторінку:
Ставноє…

— І сьогодні ж рушимо далі?

— Певно. У Львові пообідаємо, відпочинемо і — на Київ.

— Так де ми все-таки будемо снідати, Лайоше? — вередливо проказала Териз. — Ну, хто знає? — Вона оглянулася на салон, шукаючи перекладача, і раптом витріщилася на Хорвата. — Імре, любий, — пирхнула Териз, — що ви там прочитали, у своїй газеті?

— А що?

— Адже тримаєте її догори ногами! — І вона залилася сміхом.

Хорват підхопився, згорнув газету і вийшов з автобуса. Териз перестала сміятися.

— Невже він образився? — розгублено спитала Лайоша.

Немолодий, сивий, але рухливий і енергійний бухгалтер з Будапешта їй відразу сподобався. А коли довідалася, що сім'я Імре Хорвата загинула під час війни у концтаборі, остаточно вирішила, що саме він заслуговує на її увагу.

Тепер була вкрай збентежена несподіваним вчинком сусіда і стурбовано поглядала у вікно автобуса, не знаючи, що робити: йти за ним чи чекати, поки сам повернеться.

Сабо, зрозумівши, що гарненькій Териз зараз не до нього, почав возитися з несправною «змійкою» на куртці.

Та ось водій сів за кермо, і перекладач, супроводжуваний до автобуса працівником екскурсбюро «Інтуриста», теж піднявся у салон. Почулося тихе муркотіння потужного мотора.

Останнім в автобус увійшов Хорват. Він сів на своє місце, і Териз Чекан — ця теж немолода, однак струнка, підтягнута жінка — глянула на нього вологими, відданими очима.


3

— Дуже нетипова картина пограбування, — повільно говорив начальник карного розшуку капітан Вегер, літній угорець із сивуватими скронями і добродушно-хитруватим округлим обличчям. — У шафі лежало сто карбованців, десять червоних десяток. Гроші були під білизною, можна сказати, на очах. Білизну викинули, а гроші не забрали.

— Могли у темряві не помітити, — зауважив районний прокурор Стрілець. — Взагалі ми не знаємо, скільки в Іллеш було грошей і скільки взяли.

— Може, шукали щось дорожче? — вголос подумав дільничний інспектор Козак, який примостився на крайньому стільці під стіною,

— Дорожче від грошей? — блиснув зеленкуватими розумними очима капітан Вегер.

— Для них.

— На журнальному столику, — продовжував капітан, — у попільничці ми виявили золотий жіночий годинник… І справді, невідомо, що саме взяли нічні гості… А під диваном знайдено срібний перстень із сапфіром… У спальні були відкриті навстіж дверцята книжкової шафи, викинуто кілька книг. Шафа з верхнім одягом теж була відчинена, але з неї, здається, нічого не взяли: одяг висить дуже тісно. Піднято всю постіль Каталін і розпорото ножем верхню перину.

Капітан Вегер явно був проти версії пограбування і намагався переконати в цьому всю оперативно-слідчу групу, що зібралася у кабінеті начальника міліції на свою першу нараду. Навпроти Вегера сиділи районний прокурор Стрілець і майор Романюк, за столом якого, зручно відкинувшись на спинку крісла, вмостився слідчий з області Іван Панасович Тур.

За розчиненими вікнами буяв веселий сонячний день. Стародавнє закарпатське містечко жило своїм буденним життям. Опівдні над вулицями і дворами зависло тепле марево розпареного повітря, у якому і люди, і будинки, і дерева немов струміли, химерно змінюючи свої обриси. Під вікнами кабінету Романюка несамовитіла липа. Дурманна акація відцвіла, заспокоїлась і вже погойдувала китицями тонюсіньких яскраво-зелених стручків. Натомість липа напоювала повітря солодкими і густими пахощами, що проникали і в строге приміщення міліції.

— Крім усього, — говорив далі капітан Вегер, — звечора нагодовано корову і замкнено собаку в сарай. Ясно, господарі когось чекали, причому людей знайомих, яких вона не боялися…

— А не могло бути, що собаку зачинили вдень, а на ніч забули випустити?

— Вдень на Староминаївській, навпаки, пускають собак по дроту, бо господарі здебільшого на роботі, — відповів за капітана дільничний Козак.

— І нагодована худоба, — повторив Вегер. — Завіска на вікні була відхилена. Когось виглядали з хати.

— Сліди пальців на чарках зняли? — спитав прокурор.

— Так, — відповів Вегер. — На одній. Друга впала і розбилася. Розбилася чарка не нічного гостя, а, очевидно, Каталін. Відбитки на тій, що вціліла, не її.

— В мене є запитання до експерта, — сказав Романюк. — З якою силою нанесені ножові удари?

Невисокий, з широким, наче розплесканим, обличчям судмедексперт Мігаш кивнув:

— З великою.

— Отже, убивця був людиною сильною, певно, молодою, — похмуро констатував майор.

Мігаш знизав плечима:

— У стані афекту або стресу спалах сили можливий і в людини фізично слабкої. Убивство вчинено з надзвичайною люттю. І досвідченою рукою, — додав експерт. — Єдина рана Ілони — смертельна.

— Якщо це грабіжник, — зауважив майор, — то підстав для лютування у нього не було. І взагалі, вбивство під час банального пограбування? Тут треба думати…

— Що ми й робимо, Петре Івановичу, — вкинув слідчий Тур.

— Грабіжник діяв охоплений страхом, — говорив далі медичний експерт, — не тямлячи себе. І, як відомо, від пролитої людської крові вбивця звіріє… Так що цілком можливо.

— Звичайно, убивця був дужою людиною, — сказав Вегер. — Каталін Іллеш виповнилося тільки сорок шість — не стара, міцна жінка. Задушити її було нелегко…

— Я хотів би звернути вашу увагу і на те, — констатував Мігаш, — що з чотирьох ран Єви тільки дві смертельні, дві інші — на руці і на обличчі. Очевидно, дівчина прокинулася і чинила опір. У темряві убивці зрадила вправність, і він не зміг відразу влучити їй у серце.

— Єва, певно, закричала, — міркував Романюк. — І він розгубився…

— А чому ми весь час говоримо про вбивцю в однині? — спитав районний прокурор, який відійшов од столу і, зупинившись біля розчиненого вікна, глибоко вдихнув свіже повітря. У нього був поганий настрій і свій рахунок до

1 ... 14 15 16 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні над Латорицею», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тіні над Латорицею"