Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій, відповід­но до законів України.

2. Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання право­вої допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

3. Засуджені іноземці мають право підтримувати зв’язок з дипломатични­ми представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних пред­ставництв або консульських установ в Україні, — з дипломатичними предста­вництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнарод­ними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.

1. Стаття 63 Конституції України встановлює, що засуджені користують­ся всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законом і встановлених вироком суду. Інакше кажучи, на них поширюється більшість прав і свобод, передбачених розділом ІІ Основного Закону України, а також відповідними нормами цивільного, сімейного, житлового, трудового, фінансового та інших галузей права.

Незважаючи на це, у ст. 8 КВК України додатково закріплюються основні права засуджених, незалежно від призначеного ним виду покарання, що є до­датковими гарантіями забезпечення законності при виконанні покарань.

2. Для того щоб виконувати встановлені обов’язки і здійснювати свої пра­ва згідно із законодавством, засуджені повинні знати про них і мати можли­вість ознайомитися з нормативно-правовими актами, в яких вони закріплені. Тому перше серед основних прав засуджених — це право на отримання інфор­мації про свої права і обов’язки, порядок і умови виконання і відбування при­значеного судом покарання.

Надання такого права найбільш актуально для засуджених, які відбува­ють покарання, що пов’язані з ізоляцією від суспільства. Це право відповідає правилу 30.1 Європейських тюремних правил, де зазначається, що при прий­нятті в установу виконання покарань, а також так часто, як це може бути не­обхідно надалі, всі засуджені повинні одержувати інформацію в письмовій і усній формах мовою, яку вони розуміють, стосовно дисципліни в установі ви­конання покарань і правил поведінки, а також про свої права й обов’язки у цій установі.

Цьому праву кореспондує обов’язок органу чи установи виконання пока­рань надати засудженому при прийнятті його до установи виконання покарань відповідну інформацію як в усній (співбесіда, лекція), так і в письмовій формі (можливість ознайомитися з нормами КВК України, Правилами внут­рішнього розпорядку установ виконання покарань, іншими нормативно-пра­вовими актами, які регулюють порядок і умови відбування кримінальних по­карань). Як правило, засуджений дає підписку про те, що він ознайомлений зі своїми правами та обов’язками.

3. Засуджені також мають право на гуманне ставлення до себе і на повагу гі­дності. Закріплення цього права у Кримінально-виконавчому кодексі України теж є прикладом втілення міжнародних стандартів поводження із засудженими у національне законодавство, зокрема Конвенції ООН проти катувань та Євро­пейської конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню 1987 р., ратифікованої Украї­ною 24 січня 1997 р. (далі — Європейська конвенція про запобігання тортурам).

Цьому праву кореспондує обов’язок персоналу Державної кримінально-ви­конавчої служби України гуманно ставитися до засуджених і осіб, узятих під варту. Жорстокі, нелюдські або такі, що принижують людську гідність, дії є несумісними зі службою і роботою в органах, установах виконання покарань і слідчих ізоляторах. Особи рядового і начальницького складу та працівники Державної кримінально-виконавчої служби України, які виявили жорстоке ставлення до засуджених і осіб, узятих під варту, або вчинили дії, що прини­жують їхню людську гідність, притягуються до відповідальності згідно із за­коном. У разі вчинення таких дій особа рядового чи начальницького складу або працівник Державної кримінально-виконавчої служби України підлягає звільненню зі служби (роботи), якщо до нього постановлено обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили, або якщо протягом року за такі ж дії до нього вже було застосовано дисциплінарне стягнення.

4. Засуджені, як і інші громадяни, можуть захищати свої права та законні інтереси шляхом звернень з пропозиціями, заявами та скаргами до різних дер­жавних, недержавних і міждержавних органів. Серед них ст. 8 КВК України називає: а) адміністрацію органів і установ виконання покарань; б) їх вищестоя­щі органи; в) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; г) Євро­пейський суд з прав людини; ґ) інші відповідні органи міжнародних організа­цій, членом або учасником яких є Україна, уповноважених осіб таких міжна­родних організацій; д) суд; е) органи прокуратури; є) інші органи державної влади; ж) органи місцевого самоврядування; з) об’єднання громадян.

Особи, які засуджені до покарань, не пов’язаних з ізоляцією від суспільства, свої звернення до таких органів направляють самостійно або через установи зв’язку; засуджені до покарань, пов’язаних з ізоляцією від суспільства, — через адміністрацію установ виконання покарань. При цьому кореспонденція, яку одержують і відправляють засуджені до позбавлення волі, згідно з ч. 3 ст. 113 КВК України, підлягає перегляду. Лише пропозиції, заяви і скарги, адресова­ні Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких між­народних організацій та прокуророві, перегляду не підлягають і не пізніш як у добовий строк надсилаються за належністю (ч. 4 ст. 113 КВК).

Пропозиції, заяви і скарги засуджених в межах України повинні бути прий­няті й розглянуті відповідно до положень Закону України від 2 жовтня 1996 р. № 3996-ВР «Про звернення громадян».

Адміністрація органів і установ виконання покарань та їх вищестоящі ор­гани при розгляді звернень осіб, які тримаються в установах виконання пока­рань, повинні керуватися також і Інструкцією про порядок розгляду звернень громадян, їх особистого прийому в органах і установах виконання покарань, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконан­ня покарань від 4 травня 2002 р. № 111.

5. Європейські тюремні правила з цього приводу зазначають, що засудже­ні, індивідуально або групою, повинні мати достатню можливість робити за­пити чи подавати скарги на ім’я керівника установи виконання покарань або ж у будь-який інший компетентний орган. Якщо запит чи