Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

ніхто не шукав змісту закону чи правочину. Тим більше було неможливим шукати у змісті закону чи правочину волю правотворчого органу чи учасників правочину. Це пізніше була поставлена проблема пошуку волі законодавця у змісті закону і з’явились дві протилежні концепції: 1) пошуку волі законодавця (теорія волі); 2) пошуку змісту волевиявлення законодавця, відзеркаленого в законі (теорія волевиявлення). Тут ми поки що не будемо торкатися коректності виокремлення цих двох концепцій. Звернемо увагу на інше.

Формалізм і суворо об’єктивний підхід до тлумачення законів і правочинів в епоху видання Законів XII таблиць С. А. Муромцев пояснював «відносною грубістю і нерозвиненістю думки»[26]. «...Формалізм, — пише він, — був необхідним щаблем, через який право повинне було пройти, слідуючи історичному розвитку людської думки... У Римі граничний розвиток військового побуту і військового строю міг посилити природну схильність до формалізму»[27]. Р. ф. Іерінг також писав, що для римського права формалізм був тією ж школою дисципліни і порядку, яку народ бачив у таборі. Як і військовий формалізм, дисципліна юридичних правочинів була порядком заради порядку. Воно карало без будь-якої милості будь-який проступок, будь-яку помилку, відступлення від зовнішнього порядку, хоч би само по собі воно було байдужим[28]. С. А. Муромцев звертав увагу і на те, що формалізм, у певних межах, був ворогом судового свавілля. Ця сторона формалізму була дорогою плебеям у їх боротьбі з патриціями, тому Закони XII таблиць і освятили формалізм[29]. Об'єктивність тлумачення в епоху видання Законів XII таблиць полягала в його єдності, в однаковому підході, у максимально можливому виключенні впливу суб’єктів тлумачення, в тому числі і тих, хто здійснюватиме правосуддя, на результати тлумачення. У цій же книзі йдеться про об’єктивність тлумачення як про відповідність результатів тлумачення об’єктивному змісту юридичного акта, що тлумачиться.

Пізніше розвиток римського права і правосуддя був пов’язаний з відходом від формалізму. Уже при Ціцероні дійшли висновку, що за словами сторін правочину слід шукати їх наміри. Цей новий на той час спосіб тлумачення став застосовуватись і до законів[30]. С. А. Муромцев називає цей спосіб тлумачення тлумаченням за смислом[31]. Тут ми уже помічаємо брак інструментів тлумачення в період наукової творчості С А. Муромцева, бо сам термін «тлумачення за смислом» є невизначеним і прикриває собою брак зазначених інструментів.

Так, С. А. Муромцев писав, що уже в середині II століття заповіти в архаїчному Римі тлумачились за волею заповідача, а відступлення на користь тексту (букви, форми) допускались внаслідок непорозуміння чи тенденційності[32]. С. А. Муромцев наводить наступний приклад відступлення від тлумачення за принципом волі. Заповідач призначив спадкоємцем свого раба і забув при цьому зазначити, що він дарує йому свободу. Такі заповіти аж до часів Юстиніана вважались недійсними. Але ж для тлумачення заповіту в таких випадках не треба було ірраціональними шляхами шукати волю заповідача. Треба було за допомогою належних логічних засобів опрацювати текст заповіту: призначення спадкоємцем раба без дарування йому свободи втрачає будь-який сенс. Тому із умови заповіту, якою раб призначався спадкоємцем, випливала і за допомогою висновку від наступного правового явища (призначення раба спадкоємцем) до попереднього виявлялась і ще одна умова заповіту, відповідно до якої рабу дарувалась свобода. У цьому зв’язку звертає на себе увагу наступне зауваження С. А. Муромцева: «Формалізмом і тенденційністю характеризувалось також тлумачення формул, які стосувались позбавлення права на спадкування (exheredatio); у цій сфері взагалі вимагали, щоб позбавлення права на спадкування було прямо виражене в заповіті, так що часто не визнавали за дійсне таке позбавлення, яке, однак виявлялось із самого заповіту»[33]. Отже, суть проблеми не в пошуку волі та її переваги над волевиявленням і не в перевазі смислу над текстом, а в тому, що можна виявити із тексту, який тлумачиться (у даному випадку — із заповіту) за допомогою належних логічних засобів, в розмежуванні суто формального (буквального, вульгарного, бюрократичного) тлумачення нормативно-правових і індивідуальних актів і такого опрацювання текстів даних актів, яке дає змогу виявити увесь їх юридичний зміст.

§ 18. Раціональний і інтуїтивний підходи до тлумачення правових актів

Тлумачення нормативно-правових актів — це суто раціональна діяльність, що підпорядкована законам людського мислення. Тому інтуїтивний підхід до тлумачення є припустимим лише остільки, оскільки інтуїтивні міркування перевіряються за допомогою засобів раціонального опрацювання нормативних положень.

1. Логічні основи розуміння того права, яке отримало назву позитивного, тобто законодавства, було закладено в Стародавньому Римі Саме тоді були сформульовані, зокрема широко відомі і такі, що визнаються юридичною наукою і практикою на цей час, правила «lех spesialis derogat generali», «lex posterior derogat priori». Проте логіка впродовж століть здавала свої позиції як засіб адекватного розуміння позитивного права. Це просто дивує, але є фактом: дана людині Богом здатність розумно мислити належною мірою не використовується там, де це використання є найбільш необхідним.

Йдеться про те, що законодавство є певною системою. Його окремі положення узгоджуються між собою, а в неузгодженій частині існують такі, що випливають із логіки людського мислення логічні правила подолання неузгодженостей. Наявність неузгодженостей є цілком закономірною з огляду на те, що законодавство складається із десятків і сотень тисяч нормативно-правових актів, прийнятих різними уповноваженими на те державними органами і різного часу. Але логіка не зайняла панівної позиції як засіб адекватного праворозуміння.

Часто таким засобом, що протиставляється логіці, визнається досвід. «Життя права полягало не в логіці: це був досвід. Відчутні потреби часу, пануючі моральні та політичні теорії, інтуїтивні міркування публічної політики як проголошені, так і підсвідомі, навіть забобони, що поділялися суддями з їхніми сучасниками, набагато більше за силогізми впливають на визначення правил, якими повинні були керуватись