Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Розбійники з лебединого шляху 📚 - Українською

Читати книгу - "Розбійники з лебединого шляху"

335
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розбійники з лебединого шляху" автора Павло Стороженко. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 67
Перейти на сторінку:
з правом, яке в основному обслуговувало заможних патриціїв, вступали представники посполитства, плебсу. Розорені дрібні ремісники, челядники, найманці, що на них зменшився попит, безробітні моряки, кріпаки, що втекли у місто, — усі вони створили неспокійне середовище, представники якого рідко знаходили справедливість у міських судах Ганзи. У душах багатьох із них пломеніла жадоба помсти, дехто хотів уникнути несправедливого вироку, інші думали тільки про визволення від важкої праці і легший роздобуток засобів до існування.

Усіх їх об'єднувала ненависть до спільного ворога — Ганзи. Власне, з таких людей і складалося піратське братство, яке виникло в XIV столітті. Його члени називали себе «ворогами людей і друзями Бога». Їхня опорна база була на острові Готланд. Там ховали вони свою скарбницю, звідтіля готували напади на кораблі Ганзи.

Сила і життєздатність братства випливала із суворої дисципліни, яка панувала в ньому, і підтримки, яке воно знаходило серед бідних мешканців портових міст. Значна частина здобичі йшла у спільну скарбницю і потім витрачалася на потреби усіх членів братства. За рахунок скарбниці купували нові кораблі, оплачували шпигунів, виділяли допомогу бідним, робили запаси провізії на зиму, коли навігація припинялася.

Окрім традиційно піратської діяльності — нападів на окремі торговельні кораблі, балтійські пірати брали також участь у частих тоді війнах. Пристаючи до однієї з воюючих сторін, вони користувалися з трофеїв, захоплених на суднах противника. В таких випадках вони вважалися корсарами, і їм гарантувалася безпека в портах держави, якій вони надавали свої послуги.

Особливо посилилася піратська активність у другій половині XIV століття, коли впродовж багатьох років морська торгівля і мореплавство на Балтиці взагалі були паралізовані внаслідок нападів морських розбійників. Саме в той час на Готланді з'явився чоловік, який незабаром став найславетнішим проводирем піратського братства.

Про особу Клауса Штьортебекера порівняно багато відомо з народних переказів, в яких він змальовується як справедливий і спритний пірат, а також з документів Ганзи. В них про нього можна прочитати як про людину хитру й підступну.

Невідомо, яка версія ймовірніша: народна чи офіційна, але очевидно, що Штьортебекер походив з Ростока (давня слов'янська назва Розтоки) і плавав на кораблях, що належали місцевим багатіям. Скривджений в міському суді, він підбив до бунту екіпаж, викинув за борт шкіпера і пристав до «ворогів людей і друзів Бога».

Досвідчений моряк і вмілий організатор, він швидко завоював серед піратів визнання і став їхнім ватажком. Спроби Вульфлема зі Штральзунда на вимогу Ганзи захопити небезпечного пірата нічого не дали.

Але скоро Ганза змінила своє ставлення до піратського братства. В повітрі запахло новою війною, і пірати знову знадобилися. 1389 року Маргарита, королева Данії і регентка Норвегії, стала також регенткою Швеції після того, як повстала шляхта вигнала попереднього володаря держави Альбрехта. Шведське дворянство й запросило на регентство Маргариту. Але Альбрехта підтримали кілька прибережних шведських міст на чолі зі Стокгольмом. У них мешкало багато ганзейських купців німецького походження, яким протегував Альбрехт. І от шведська шляхта і датські війська взяли в облогу Стокгольм, а флот Маргарити заблокував порт.

Ганза, бажаючи допомогти купцям, пообіцяла відкрити свої порти «всім, хто захоче на власний ризик вийти в море, щоб шкодити Датському королівству».

Легкі на підйом готландські пірати швидко відгукнулися на цей заклик. Як корсари Ганзи і з її підтримкою вони атакували датські кораблі, грабуючи їх і пускаючи на дно.

В ганзейських портах вони діставали прихисток, лагодили такелаж, набирали екіпажі, ділили здобич після вдалих походів.

Саме в цей час і виникла нова назва балтійських піратів — «віталієнбрюдер», тобто брати-віталійці. Походить вона, зокрема друга частина слова, від французької назви військового підрозділу, в обов'язки якого входило забезпечення солдатів провізією. На морі так називали кораблі, що постачали споживком («вітейор») флот і порти. На Балтиці цю назву перебрало на себе піратське братство. Брати-віталійці цілком заслужено носили це ім'я. Їхня діяльність на боці Ганзи не обмежувалася боротьбою з флотом Маргарити. Вони мали постачати харчами Стокгольм. Не маючи змоги прямо пробитися крізь сильну датську блокаду, корсари вдавалися до хитрощів. Частина їх кораблів зав'язувала з ворожим флотм бій, а решта, скориставшись зчиненим рейвахом і ранковими сутінками, прослизала до стокгольмського порту з провізією на борту.

Але дружні стосунки піратів з ганзейськими містами швидко минули. 1395 року ворогуючі сторони уклали мир, внаслідок якого Стокгольм став ганзейським містом. Від послуг корсарів відмовились, їх, як і раніше, знову почали переслідувати. Купецькі з'їзди ганзейських міст закликали до винищення морських розбійників. Та це не так просто було зробити: колишні віталієнбрюдери ще не роззброїлися, ними командували здібні, загартовані в численних боях проводирі.

Широкого розголосу набуло на Балтиці здобуття Вісмара піратами Штьортебекера і Міхельса. Місто захищали високі мури. Брати-віталійці нагодилися якраз вчасно, щоб звільнити своїх товаришів, ув'язнених у міській тюрмі. Ця подія послужила сюжетом легенди, у якій оспівується піратська солідарність.

Ще раніше, 1393 року, пірати знищили Берген, де квартирував багатий кантор Ганзи, а також спалили кілька менших міст.

Ганза відреагувала на цю зухвалість каральною експедицією на піратські сховиська і зимівники на Готланді. Але цей похід, у якому взяло участь 35 кораблів і 3 тисячі солдатів, закінчився невдачею. Так само невдало закінчилася й експедиція, послана королевою Маргаритою. Але королеві вдалося схилити до участі у наступному поході великого магістра ордену хрестоносців Ульріха фон Юнгінгена. Орден був тоді у розквіті сили, і гордий магістр роззирався, куди б спрямувати подальшу експансію хрестоносців. У Данцігу (нині Гданську, Польща) хрестоносці зібрали флот із 34 кораблів, на які завантажилося 4 тисячі солдатів. Цього разу карателі легко здобули опорний пункт піратів Вісбю і вибили братів-віталійців із Готланду (1398). Розпорошені розбійники стали легкою здобиччю ганзейських кораблів, і через два роки Балтику було практично очищено від них.

Ті, кого не схопили й не стратили, втекли в Північне море, де на острові Гельголанд зробили спробу закласти нову базу і відновити свою діяльність. Але цей район, що сусідував з найсильнішими містами Ганзи Гамбургом і Бременом, виявився несприятливим для піратського промислу. 1400 року пірати зазнали поразки під час нападу на Фрізію. Наступного року їх розбили остаточно, а проводирів Годеке

1 ... 14 15 16 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розбійники з лебединого шляху», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розбійники з лебединого шляху"