Читати книгу - "Оті з Десятої Тисячі"

Робік кивнув у відповідь на це німе запитання.

— Щодо рятувальної ракети, — вів далі «Розвідник», — то, враховуючи аварію зв'язку на «Альфі», ракета безсила. Вона не зможе їх відшукати…

Алік зірвався на ноги.

— Що ж це за «рятувальна» ракета? — вигукнув він. — Варто лише перерватися зв'язку — і що? Відразу кінець?!

— Але ж, — ввічливо відповів «Розвідник», — зв'язок ніколи не псується.

— А зараз зіпсувався!

— Так. Але в принципі він ніколи не псується.

Іон стомленим рухом взяв Аліка за плече.

— Заспокойся. Він каже правду.

— Продовжувати? — запитав «Розвідник».

— Продовжуй.

— Значно більше можливостей має космоліт «Бета», — вів далі «Розвідник». — Але і його шанси не дуже певні.

— Яка ймовірність, що «Беті» пощастить? — продовжував запитувати Іон.

«Розвідник» завагався.

— Зараз бракує даних, — відповів він, подумавши. — Але припускаю, що десь один до двохсот або двохсот п'ятдесяти.

— А як із… безпекою «Бети»? — запитала ніби байдуже Алька.

— Все залежить, — відповів «Розвідник», — від того, яких заходів уживе «Бета».

В його голосі бриніли глузливі нотки. Питання було не дуже точне.

— Далі, — процідив Алік.

— Прийнято, — швидко погодився «Розвідник». — Відповідаю. З Бази на Тритоні стартували чотири ескадри Великої Допомоги, вісімдесят космольотів. Однак вони надто далеко від місця катастрофи. Погоня може затягтися, і тоді їм самим загрожуватиме небезпека загубитися в просторі. Тому їхні шанси також десь у п'ятдесят разів менші, ніж у «Бети».

— Відповідай негайно, — наказав Іон. — Чи є хоч хто-небудь взагалі, здатний допомогти «Альфі»?

І тут у розмову встряв Робік.

— Ми повинні були зв'язатися з Базою, — нагадав він.

«Розвідник» замовк. Робік тепер мав права людини, і коли він висловив думку, відмінну від думки інших, «Розвідник» мусив чекати результатів голосування командирів.

— Як ти смієш?! — крикнув Іон. — Робіку! — Але відразу отямився. — Чому ти заважаєш у таку хвилину?

— Я хотів тільки нагадати слова Чандри, — несміливо пояснив Робік.

Іон вдарив кулаком по коліні.

— База може зачекати. Я хочу отримати відповідь. Попереджую, — тут Іонів голос зробився крижаним. — Голосують тільки командири.

— Я за те, щоб «Розвідник» спочатку відповів, — мовила Алька.

— Я теж, — додав, повагавшись, Алік.

— Так. Відповідаю, — сказав «Розвідник». — Чималі шанси ма… — І раптом замовк.

На екрані телезв'язку засвітився червоний, як світло Марса, сигнал.

— Увага, увага! — поспішно мовив «Розвідник». — Головна База на Тритоні вимагає негайного зв'язку. З'єднати чи… відповідати далі?

Іон трохи розгублено глянув на близнюків, але ті теж не знали, що відповісти. І Робік мовчав. Однак губи його були готові вимовити одне-єдине слово «з'єднати».

— З'єднати! — наказав Іон.

Хвилину тому «Розвідник» сказав: «чималі шанси ма…»

Хто? Хто той, що має чималі шанси? Може, в їхньому районі перебуває ще якийсь астророзвідник?

— З'єднати! — радісно закричав Іон, бо подумав, що там, на Базі, напевне, вже знають усе.

— З'єднати! — повторили близнюки.

На екрані з'явилося зображення невеличкого залу, де сиділо двоє людей. Побачивши їх, Іон і близнюки підвелися.

— Вітаю вас! — озвався приємним басом чоловік.

Жінка лише кивнула, усміхаючись.

Це були головні конструктори «Розвідника» й «Землі» — Долорес Лі та Майк Антонов. Руда, середнього віку жінка з дещо розкосими очима й оливковою шкірою і красивий велетень із гривою сивого лева.

— Вітаю вас, — сказав Іон.

Діти й Робік схилили голови в поклоні. Тут було кому вклонитися.

Майк підійшов майже впритул до екрана. Так ніби увійшов до Центрального Залу «Розвідника».

— Вам слід було зв'язатися раніше, — дорікнув він. Іон кивнув.

— Хотіли розібратися в ситуації.

— Розібралися?

— В загальних рисах.

Майк зиркнув на Долорес. Тоді повернув голову вбік — глянув на якийсь невидимий звідси екран.

Хтось приглушеним голосом доповідав — числа, числа, числа…

Майк знову обернувся до нових командирів «Ролера», які дивилися на нього.

— Чи «Розвідник» пояснив вам, хто насамперед зможе врятувати «Альфу»?

Іон похитав головою.

— Не встиг.

Майк знову перезирнувся з Долорес. Жінка теж підійшла ближче до екрана.

— Ви ще маєте час, — мовила вона ніби їм, а насправді Майку.

Іон зціпив зуби.

— Вибачте, — сказав він різкіше, ніж хотів. — Вважаю, що я вже зараз повинен знати, хто може врятувати мою матір.

Антонов кивнув:

— Твоя правда, Іоне.

Його велике гарне обличчя з суворими рисами випромінювало співчуття.

— Твоя правда, — повторив він. — Справа лише в тому, що ми ще не можемо дати вам вичерпну відповідь. Треба трохи зачекати.

— А що ви вважаєте за краще? — серйозно запитала Долорес. — Знати півправди зараз же? Чи всю через…

— Через? — запитала Алька.

— Через вісімнадцять хвилин.

— Це дуже довго, — сказала Алька.

— Ми зачекаємо, — мовив Іон.

Долорес і Майк схвально кивнули.

— Твоя правда, Іоне, — повторив шанобливо Антонов. І раптом усміхнувся. Це було так незвично: два ряди білих зубів сліпучим вогнем блиснули на смаглявому обличчі.

— «Розвідник» має нових командирів, — сказав він.

І раптом йому спало на думку щось несподіване — він аж ляснув себе по чолі.

— Відтепер… — здивовано мовив Антонов, — відтепер кожне нове керівництво «Розвідника» має право вимагати від нас, Головної Бази, рапорту. На випадок тривоги ви мої начальники.

— Майку, — різко застерегла Долорес.

— Чекай, — перервав він її. — У техніці, сестро, ти геній. Але в тебе допотопні погляди на мистецтво виховання.

— А в тебе?!