Читати книгу - "Чоловіки під охороною"

бо, з релігійного погляду, воно здавалося їм не досить жертовним. Одначе зменшення числа лікарів зрештою змусило їх удатися до стерилізуючих препаратів. Спершу вони вживали ципротероацетат — засіб, що гальмував статевий розвиток. Але попит на ці ліки у вигляді пігулок по п’ятдесят міліграмів, які треба було випивати по одній вранці та ввечері протягом місяця, був такий великий, що вони зникли з продажу. Тоді було відкрито, чи, правильніше сказати, знову відкрито один наркотик, який діяв так само, як і ципротероацетат, тільки набагато повільніше.

Про цей наркотик Аніті не довелося мені розповідати. Я про нього знав, хоч у Сполучених Штатах він і не продавався. Я багато написав про нього в своїй книжці, присвяченій нацистським лікарям у концентраційних таборах часів другої світової війни. Ці лікарі, якщо так можна назвати тих нелюдів, мали намір широко використовувати його для того, щоб робити безплідними чоловіків єврейської національності, яких Гітлер звозив з усієї Європи й ув’язнював у своїх каторжних тюрмах. Кінець кінцем нацисти відмовилися від свого плану, бо вони мусили б транспортувати з Латинської Америки чималу кількість сировини, а перетинати Атлантичний океан їхнім вантажним суднам було тоді, в 1941 році, надто ризиковано.

Ця сировина, caladium seguinum, — трав’яниста рослина з бульбовим корінцем родини односім’ядольних. Вона самосійно росте в Бразілії у вологих або заболочених місцях і в дуже густих лісах. Але, певна річ, щоб широко використовувати цю рослину, як збиралися робити нацисти, її слід інтенсивно вирощувати, бо потрібен не корінь і не плід, а екстракт, що виготовляється з її соку.

Властивості екстракту, який добували, безперечно, примітивними способами, відомі були ще з давніх-давен від аборигенів континенту. За переказами, зібраними серед індіанців екваторіальної Америки, той екстракт застосовували ще їхні предки, щоб, позбавивши своїх полонених ворогів статевої спроможності, зробити їх покірними рабами. Однак ті сердеги, мабуть, дуже опиралися вживати каладіум сегінум, бо його екстракт — у всякому разі, той, що продавався в Сполучених Штатах, — являє собою липку зеленувату рідину, неприємну на запах і смак. Але діє він надійно й швидко, анітрохи не змінюючи зовнішності людини. Сім’яники й передміхурова залоза мертвіють, що спричиняє спершу повне припинення сім’яутворення, а потім — остаточне руйнування сім’ятворної тканини.

Скопець Ф. М. Гаммерсміт створив у Бостоні компанію «Юнайтед каладіум сегінум компаній (ЮКАСЕК), яка закупила в Бразілії придатні землі й почала вирощувати, збирати й завозити до США цю рослину; щоправда, сам Гаммерсміт не прожив і трьох місяців після того, як його підприємство домоглося величезного успіху. Він помер у п’ятдесятирічному віці в своєму кабінеті від серцевого нападу, ставши жертвою напруженої праці, а особливо своєї непогамовної жаги робити багато справ водночас. Як з’ясувалося, тієї хвилини, коли настала смерть, Гаммерсміт пив віскі, курив сигару й гладив груди своїй молодій секретарці, кубинці за походженням, диктуючи їй листа. Дівчина сама підтвердила, що відіграла в цій трагедії воднораз пасивну й активну роль. На запитання журналістів, чому вона дозволяла своєму шефові такі вільності в поводженні, секретарка відповіла, що вони були невинні, адже Гаммерсміт був скопець, до того ж вона, незважаючи на різницю у віці, відчувала до нього майже материнські почуття. «Навіщо було заважати pobrecito[8] гратися?» — сказала дівчина зі слізьми, що котилися по її щоках і падали на пишні перса.

Тільки-но поховали покійника, як його вдова Дора Магнус Гаммерсміт опинилася перед загрозою занепаду своєї імперії: скориставшись із тимчасової слабкості армії та поліції, до влади в Бразилії прийшов лівий уряд, зажадав від ЮКАСЕК передати йому п’ятдесят один відсоток акцій, а ще лівіша фракція в уряді висунула вимогу негайно націоналізувати компанію. Становище ускладнилося для Дори ще й тим, що ЦРУ, п’яту частину особового складу якого скосила пошесть, виявилося нездатним вплинути своїми звичними методами на справи в Латинській Америці.

Дора діяла дуже енергійно. Вона відразу пішла на прийом до президента, пристрасно пояснила їй, яку небезпеку для зовнішньої торгівлі Сполучених Штатів та здоров’я їхніх громадян приховує в собі конфіскація власності ЮКАСЕК, і домоглася від Сари Бедфорд рішучого втручання. Президент вдалася до жорсткого тиску на Бразілію, пригрозивши навіть, як сказала Аніта, атомним бомбардуванням.

Бразілія поступилася. А згодом стало відомо, що екстремістська фракція в бразільському уряді, чиї вимоги націоналізувати компанію «Гаммерсміт» спонукали втрутитися президента США, була підкуплена й діяла з намови бразільських агентів ЮКАСЕК. Але президент анітрохи не розгнівалася на Дору Гаммерсміт за цей її хитрий тактичний хід, а навпаки, перейнялася до неї ще більшою симпатією і, коли помер державний секретар, запросила її зайняти цей високий пост. Дора одразу посадовила у своє директорське крісло в ЮКАСЕК скопця П. Дж. Баррі, якому щодня давала розпорядження по телефону.

Ця розповідь в Анітиних устах нагадувала звичайнісіньку success story[9], чималу огиду до яких у нас викликали численні романи та кінофільми. Гадаю, Аніта розказала її, щоб переконати мене, що жінки, перебравши в свої руки велике діло, такі самі дійові, як і чоловіки. Вона марно старалася: я в цьому вже пересвідчився сам.

Коли ЮКАСЕК легко вдалося проникнути до промислових країн Європи й поступово збільшити там свій експорт, то, нав’язуючи свій товар Латинській Америці, компанія, навпаки, наштовхнулася на чималі труднощі, і особливо рішучий був опір в усіх знедолених країнах Африки та Азії. Що далі на південь, до слаборозвинених і бідних країн, намагалася пробитись компанія, то затятіше трималися чоловіки за свою статеву спроможність і воліли радше померти, ніж калічити себе. Я з великою огидою дізнався, яких сміховинних зусиль докладала Дора Магнус Гаммерсміт у своїй подвійній ролі офіційної і підлесливої особи, аби будь-що, навіть удаючись до неприпустимого тиску на урядовому рівні, нав’язати цим бідолашним людям наркотик, який вони вважали ганебним.

Ганебним — може, й надто гучно сказано, але особисто я, якби мене витурили з Блувілла, напевне не згодився б скористатися тим наркотиком. І річ тут зовсім не в гордині фалократа, в якій часто звинувачували мою стать. Я не заперечую, обожнення фалоса існує, але воно властиве тільки нервово хворим людям, надмірний статевий потяг яких дуже підозрілий, бо він став у них самолюбством. Та, з іншого боку, ніяк не можна виправдати добровільну відмову