Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"

Я знаю точно, як треба тримати руку леді. Ви коли-небудь бачили, як чоловік нишком пробирається на задвірки, щоб пошукати каменюку і шпурнути в нахабного котяру, який витріщається на нього, сидячи на паркані? Чоловік вдає, наче в руках анічогісінько не має, та й не бачить кота, і кіт його не бачить. Ось у чому секрет. Ніколи не тягніть руку пані так, щоб вона не могла забути про її існування. Нехай вона й гадки не має, що ви бодай підозрюєте: пані зауважила, що ви тримаєте її за руку. Таким був мій тактичний прийом, у той час як Пейслі співав серенади про воєнні дії і злощасні пригоди. Втім, він із таким самим успіхом міг би читати їй розклад руху потягів на неділю в Оушен-Гроу, штат Нью-Джерсі.

Якось увечері, коли я випередив Пейслі на час, достатній, щоб викурити люльку, вірність угоді на мить зрадила мені, і я запитав місіс Джесоп, чи не здається їй, що літеру «Г» писати набагато легше, ніж «Д». Потім її голівка опинилася в безпосередній близькості від квітки олеандра в моїй бутоньєрці, я нахилився до неї і… не зробив нічого.

— Якщо ви не проти, — сказав я, підводячись із лавки, — нам слід дочекатися Пейслі, перш ніж продовжувати. Я досі не вчинив нічого, що могло б зруйнувати нашу дружбу, і не збираюсь.

— Містере Гікс, — зронила місіс Джесоп, по-особливому дивлячись мені у вічі, — лише одна річ утримує мене від того, щоб послати вас якнайдалі звідси, раз і назавжди поклавши край вашим візитам.

— І що це, моя пані? — запитую я.

— Ви занадто добрий друг, щоб виявитися кепським чоловіком, — відповідає вона.

За п'ять хвилин Пейслі був тут як уродився.

— У Силвер-Сіті в дев'яносто восьмому році, — знову завів він своєї, — я бачив, як у салуні «Блакитний грім» Джим Бартоломео відкусив вухо китайцеві — і все через картату муслінову сорочку… що то за шум?

— Ми з місіс Джесоп продовжуємо розмову, яку чемно вирішили перервати до твого повернення. Місіс Джесоп, — кажу я, — погодилася, що прізвище Гікс звучить краще за Джесоп. А це… м-м-м… продовження розмови.

Пейслі стукає ногою по ніжці лавки і тихо зітхає.

— Леме, — каже він. — Ми дружимо сім років. Ти не міг би цілувати місіс Джесоп трохи тихіше? На твоєму місці я вчинив би саме так.

— Гаразд, — кажу я. — Так теж непогано.

— Цей китаєць, — провадить Пейслі, — підстрелив хлопця на ім'я Муліне навесні дев'яносто сьомого і…

Пейслі знову довелося відхилитися від теми.

— Леме, — сказав він, — якби ти був справжнім другом, то не обіймав би місіс Джесоп так міцно. А то лавка аж ходором ходить. Ти пообіцяв мені, що, наскільки це можливо, в нас буде чесна гра.

— Послухайте, містере! — каже вдова Джесоп, обертаючись до Пейслі. — Мені цікаво, якби я надумала запросити вас на наше з містером Гіксом срібне весілля, чи хоч тоді б ви допетрали отим гарбузом, який сидить у вас на шиї і який ви вважаєте своєю головою, що ви мені триста років не потрібні? До цієї миті я терпіла вас, тому що ви — друг містера Гікса, але зараз саме час вам завити від горя і вимітатися звідси!

— Місіс Джесоп, — кажу я, тримаючи ситуацію в руках, як і належить нареченому, — містер Пейслі — мій друг, і я запропонував йому чесну угоду й рівні можливості та шанси на успіх.

— Шанси! — каже вона. — Які там шанси! У нього й хвоста від шансу не має! А особливо після того позориська, що відбулося сьогодні ввечері.

За місяць ми з місіс Джесоп одружилися в методистській церкві містечка Лос-Пікос. Усе місцеве населення зібралося повитріщатися на церемонію.

Коли ми вишикувалися перед аналоєм і пастор почав співати псалми і проповіді, як заведено, я озирнувся й не побачив Пейслі. Довелося попрохати пастора відкласти церемонію.

— Немає мого друга Пейслі, — пояснив я. — А без нього — ніяк. Телемах Гікс ніколи не залишає друзів.

У місіс Джесоп ледве очі на лоба не полізли, але пастор припинив читати свої примовляння.

А тут і Пейслі летить по проходу між рядами. Він пояснює, що єдина галантерейна крамниця в місті з приводу весілля зачинилася і йому ніде було взяти накрохмалену сорочку, без якої він не міг з'явитися на церемонії. Довелося Пейслі розтовкти вітрину й обійтися без допомоги продавця. Потім Пейслі стає біля нареченої з другого боку — і обряд продовжується. Підозрюю, що мій друг як останній шанс розглядав можливість, що пастор переплутає його з нареченим і одружить із місіс Джесоп.

Після церемонії ми пригощалися чаєм, в'яленим м'ясом антилопи і консервованими абрикосами. Гості почали потихеньку розходитись. Останнім залишив нас Пейслі, потиснувши мені руку і запевнивши, що це було справді чесне змагання і я до останнього стежив за тим, щоб у нас були рівні шанси на успіх, а також що він пишається таким другом, як я.

Пастору належав маленький будиночок навпроти церкви, і він здавав його в оренду. В день весілля він люб'язно надав його в наше з дружиною користування до десятої години наступного ранку, коли ми вирушали у весільну подорож до Ель-Пасо. Дружина пастора прикрасила будинок мальвами і плющем, тож він мав святковий і заквітчаний вигляд.

О десятій годині вечора я сидів на ґанку, роззувався і насолоджувався прохолодним вітерцем, поки місіс Гікс чаклувала в кімнаті. Потім у будинку згасло світло, а я й далі сидів надворі, пригадуючи картини з минулого парубоцького життя. Роздуми перервала місіс Гікс:

— Ти скоро, любий?

— Біжу, біжу! — відповів я, підводячись. — Хай мені грець,