Читати книгу - "Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тримаючись за стiну, вiн дивився крiзь напiвкруглi склянi дверi, що вели до великої каюти з приладами. Там, у тiй каютi, спиною до юнака перед штурвалом сидiв у крiслi Капiтан.
Овальнi вiкна в тiй каютi також були закритi щитками. Але в каютi було напiвтемно, плафони в нiй горiли не так яскраво, як тут. I в тiй напiвтемрявi ясно було видно невеличкий, теж овальний екран, на який дивився Капiтан. Екран свiтився рiвним зеленуватим свiтлом i здавався навiть звiдси, з освiтленого плафонами коридора, дуже яскравим. На ньому щось пересувалось, рухалося. Два такi самi екрани свiтилися праворуч i лiворуч вiд Капiтана, трохи нижче вiд центрального екрана Капiтан напружено вдивлявся в центральний екран, який був прямо перед ним. Одна його рука тримала штурвал, друга лежала на похилому пультi з численними рукоятками i кнопками
Що на тих екранах? Що пересувається i рухається на них невиразними звiдси тiнями, як на екранах телевiзора?..
Олесь тихо пiдiйшов ближче до скляних дверей, що вели до пiлотської каюти. I в цю мить пiдлога пiд ним знов здригнулася. Похитнувшись, Олесь натиснув рукою на скло дверей. I вiдчув, як те грубе й мiцне зовнi скло м'яко продавилось пiд його рукою, немов еластична, туго натягнута плiвка. Враження було таке, наче його рука сперлася на пружну гуму. Олесь здивовано скрикнув.
Капiтан швидко озирнувся. Брови його були насупленi. Олесь похолов. Що вiн наробив! Вiн завадив цiй суворiй, владнiй людинi, вiд якої залежала його доля!
Та, на ще бiльше здивування юнака, Капiтан, побачивши його, нiчим не виявив свого незадоволення. Навпаки, не знiмаючи рук з штурвала i пульта, вiн зробив такий рух головою, наче кликав юнака увiйти до каюти. Олесь не вiрив очам.
Але Капiтан повторив той самий жест. Вiн натиснув якусь кнопку на пультi - i дверi перед Олесем безшумно розчинилися. Ще крок - i збентежений юнак був у каютi. Капiтан уже не дивився на нього, заглиблений у спостереження на екранi. Олесь почув його спокiйний, владний голос:
- Тобi доведеться побути тут. Зараз ми всi дуже зайнятi Сiдай сюди. I тихо!
Рука його вказала на крiсло, поруч з тим, у якому сидiв вiн сам. Олесь слухняно сiв. Очi юнака загорiлися цiкавiстю: бути тут, у цiй таємничiй каютi, поряд iз самим Капiтаном, бачити, як вiн керує машиною! Та про це вiн i мрiяти не смiв!
Олесь вп'явся очима в центральний екран. Мов у кольоровому кiно, перед ним розгорталася мальовнича картина лiсу. Товстi високi дерева, а мiж них неширокий шлях... i бiльше нiчого... До чого ж так уважно придивляється Капiтан?
I враз зображення на екранi здригнулося, наче почало розпливатись, як буває це на матовому склi фотоапарата, коли навмисно збивати на ньому фокус. Це Капiтан повертав одну з рукояток на пультi. Зображення на екранi майже зовсiм розпливлося. Потiм знову з'явилися контури дерев, стовбурiв. Але тепер цi стовбури стали немовби прозорими, крiзь них щось видно... Та нi, це неможливо, такого не буває!
Крiзь прозорi, наче склянi товстi стовбури дерев було видно людей у вiйськовiй формi. Ховаючись за деревами, цi люди, мабуть, вважали, що їх не бачать. Ось вони поступово наближаються, перебiгаючи вiд одного дерева до iншого. Ближче й ближче... Вони тримають напоготовi автомати, а дехто тягне за собою кулемети...
Зображення, час вiд часу розпливаючись, кожного разу, мов розчиняючи черговий ряд дерев, показувало те, що робиться далi й далi за стовбурами, в глибинi густого лiсу. Галявина... На нiй стоїть артилерiйська батарея - i жерла гармат дивляться немов прямо сюди, наче нацiлюючись на Олеся!..
Юнаковi перехопило подих вiд хвилювання. Вiн мовчки перевiв погляд на Капiтана. Олесь не смiв про щось запитати, дивлячись на його суворе похмуре обличчя, бачачи цi насупленi брови, стиснутi зуби. А на екранi ще вiйськовi, ще, ще... Вони сунуть сюди...
- Та що ж це таке? - вихопилося нарештi в Олеся. Його нерви не могли бiльше витримувати всiх цих фантастичних картин. - Де я? Куди я потрапив?..
Очi його благально дивилися на нерухому постать чоловiка, що сидiв у крiслi поруч з ним, упевнено тримаючи руки на штурвалi i пультi, на цього суворого, мовчазного Капiтана з сивим пасмом у волоссi.
- Де я? - спитав знов Олесь. Губи його тремтiли вiд хвилювання. - Хто ви такий?
Чоловiк у шкiрянiй куртцi повернув до нього голову. Сiрi очi вiдсвiчували сталевим вiдблиском, коли вiн сказав:
- Мене звуть Сивим Капiтаном. Ти - на моєму "Люциферi". Оцi всi жандарми i солдати женуться за мною i моїм "Люцифером", щоб схопити мене або знищити. I ти зараз побачиш, Олесю, що з того вийде!
Роздiл четвертий
1. ПАСТКУ ЗАКРИТО
Переглянувши останнiй, щойно прийнятий радистом лiтака рапорт, Мiгель Хуанес не стримався вiд задоволеного вигуку. Прекрасно, кращого не можна й бажати!
- Френко, "Люцифер" у наших руках! Пастку закрито, вiн не вислизне!
Так, пастку було мiцно закрито. Цього разу об'єднанi сили iберiйської полiцiї i жандармерiї дiяли бездоганно. Чiткий i складний оперативний план, старанно розроблений особливо уповноваженим Хуанесом i його вiрним помiчником Френко, здiйснювався в усiх деталях. Власне, тепер уже можна було вважати, що план здiйснено. Про це свiдчили численнi рапорти i донесення, надiсланi Хуанесу, i красномовнi позначки на картi, що лежала на столi. Мiгель Хуанес дивився на карту i задоволено потирав руки.
Ось великий лiс Фонтiверос, той самий лiс, де, за всiма ознаками, розташована база таємничого "Люцифера". До лiсу веде кiлька дорiг. Найголовнiша, з пiвночi, це дорога, якою проїхав i зник десь у глибинi лiсу таємничий автомобiль Сивого Капiтана. Ще двi дороги увiходять до лiсу зi сходу й заходу. Це тi шляхи, якими можна вибратися з Фонтiвероса. Можна якщо вони не перетятi, певна рiч.
Є ще одна дорога, яка веде на пiвдень. Але вона зразу за лiсом пiдiймається вгору, до скелястої пустелi Хоравенте. На цiй безлюднiй дорозi немає нi перехресть, нi розгалужень. Петляючи мiж гострими скелями, вона тягнеться понад сто кiлометрiв i виходить на такий самий скелястий берег моря, на край урвища, де колись був стародавнiй замок, вiд якого тепер лишилися руїни. Втекти по цiй четвертiй дорозi не можна, хiба що. стрибнути з урвища в море. Отож про неї можна не думати.
А решта дорiг, якими мiг би врятуватися з лiсової пастки "Люцифер",
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко», після закриття браузера.