Читати книгу - "Зруйноване гніздо, Адріан Феофанович Кащенко"

матерей змучені, обідрані та закаляні діти, не тільки не сварилася з

жінками, а навіть віддавала їм з своєї скрині сповивачі, рушники,

хустки і всяке шмаття. Ніч, що вже заходила, спіткала всю сім'ю Балана

на дворі, випханою з своєї власної хати. Спати в хаті було неможливо

через важкий дух, що його принесли з собою російські люди. Рогоза з

Галею й Миколкою пішли на пасіку; старий же Балан знову доступився до

прикажчика: - Слухайте, чоловіче добрий! Розкажіть же мені товком та

по правді, як же воно буде, коли ви тут побудуєтесь? - Не як інакше, -

одповів прикажчик, - як стане тоді на сьому місці село. Мужики

оратимуть землю та сіятимуть хліб. - Так се ж наша земля! Се займище

трьох козаків: моє, Луб'яного та Лантуха. Що ж ми будемо робити, як ви

одберете нашу землю? - А те будете робити, що й інші кріпаки: будете

сіяти панський хліб, косити його, молотити та звозити зерно до

панської економії. У старого ціле пекло заклекотіло в серці: - Ну,

сього вже не діждете! - скрикнув він. - А ти ж гадав як? Князю

подаровані всі сі землі од цариці, а як ви сидите на сій землі, то

зрозуміло, що й ви князівські разом з землею. Стуманів світ в очах

старого козака і, хитаючись з обурення, мов прибитий, ледве доволікся

він до своєї пасіки і впав під куренем на солому. Болючі думки, мов

убиті у мозок цвяхи, пекли голову старого. - Так ось до чого воно йшло

скасування Запорожжя... Щоб наші землі та степи, кривавицею дідів та

прадідів политі, пороздавати вельможам... Невже ж воно справді так і

буде? Невже Господь святий попустить, щоб нас, вільних людей,

повернули в неволю? Нащо ж, Господи, ти привів мені старому діждати

такої недолі? Чому не прибрав мене раніше? Всю ніч гнітили такі думки

козака і всю ніч не заплющував він очей, благаючи Бога, щоб він або

одвернув геть сю чорну хмару тяжкої недолі, що нагнітила їх, або

прийняв його до себе. Не спали сю ніч і діти старого. Вони до світу

просиділи біля батька під куренем, щоб не тільки не бачити того, що

робилося в хаті, а навіть не чути нелюбої їм мови тих нещасних та

замордованих чужих людей, що мимо своєї волі принесли їм недолю і

стали їм ворогами.

VI

Другого дня зранку прикажчик поїхав у економію до найстаршого

управителя, а у обідню пору повернувся до Базавлуку і загадав всім

кріпакам, щоб другого дня ранком їхати у плавню рубати ліс. Далі він

прикликав до себе обох Баланів і Рогозу. - Ти, старий, - сказав він

Дмитрові, - своїми волами тягатимеш з берега сюди колоди, а твої сини

нехай переженуть всіх ваших коней у плавню. Там мої люди рубатимуть

ліс, так треба кіньми тягати колоди до річки. Старий козак з жахом у

очах дивився на прикажчика: - Ви хочете моєю худобою робити? У мене

своє хазяйство й своя робота худобі єсть. - А я вам прямо кажу, -

скрикнув Рогоза, - що у плавню я не піду і батькових коней до роботи

вам не дам! От що! Прикажчик, як хитра людина, не хотів відразу

доводити козаків до розпуки і сказав неначе спокійно: - Ну гаразд...

Якщо ви робити не хочете, то на сей раз обійдемося й без вас; а вже

щодо худоби вашої, так вона мені дуже потрібна, і я заберу її до

роботи, хоч би ви й не давали. Я не подивлюся на ваше змагання. Я ще й

вчора вам говорив, що все те, що було вашим: і земля, і худоба, й

хати, і навіть ви самі, тепер князівські! - Не буде того! - рішуче

скрикнули козаки. - Запорожці од віку не будуть кріпаками! - Побачимо!

- глузливо проказав прикажчик і пішов до свого діла. Сю ніч всі знову

ночували у курені. Молоді козаки, знемігшись за попередню ніч, спали

тепер добре і прокинулися тільки ранком, почувши голос батька, що з

обуренням гукав: - Жене!.. Жене, проклятий! Жене моїх коней і волів!

Круторогі ж мої... укохані мої діти! Чи на те ж я ростив вас, щоб на

князів ви працювали! Демко та Іван схопились на ноги і, вгледівши, що

прикажчик верхи на коні жене з степу весь косяк, а позаду кріпаки

женуть і волів, кинулися до хати, вхопили недоуздки і побігли

навперейми коням. Перелякана Галя гукала на чоловіка, благаючи, щоб

він вернувся, але Демко її не слухав і побіг у степ. Зблизившись там з

кіньми, він накинув на одного з них обротьку, скочив на нього і почав

навертати косяк знову у степ. Іван слідом за Демком теж був уже на

коні і допомагав шуряку. Батько та Галя од воріт побачили, що

прикажчик наскочив на Демка і вдарив його батогом, але тільки вспіли

вони скрикнути од обурення, аж дивляться: розігнав Демко свого коня

та, наскочивши на прикажчика, так вдарив його кулаком у груди,