Читати книгу - "Рівне/Ровно (стіна), Олександр Ірванець"

Спинившись посеред алейки, Шлойма дістав з кишені пачку «Галуазу» й зазирнув досередини — іще з десяток сигарет стриміло звідти жовтими фільтрами догори. Взявши одну до вуст, Шлойма почав шукати по кишенях запальничку, а поглядом — місця, де можна було би присісти. Онде, метрів за тридцять, край алейки вкопана лавочка, ще й дошки не всі у ній повиламувані. Тільки спершу слід її помацати, обдивитися, бо паркова мебля, схоже, нещодавно пофарбована. Он і ціла шпальта газетна прилипла, постелена зверху на фарбу, вже порядно вижовкла на сонці — «Україна оновлена», київська газетка, в західному Рівному її ще попошукати по кіосках. Заголовки стріляли в очі своєю переконливою недоречністю — «Піднімемо престиж вітчизняного виробника», «Переговори в Криму — ще один крок до зміцнення українсько-російських взаємовідносин», «Хроніка жнив», а у правому нижньому куті — ти бач! — оголошення, чи й не рекламне: «Мимська фабрика молочних і кондитерських кремів проводить конкурс романів і п'єс «Кремація слова». Конкурс проходить під патронатом ЦК КП СРУ. До розгляду приймаються рукописи художніх творів, що раніше не друкувались і не ставилися. Переможці отримають високі гонорари, а їхні твори будуть опубліковані високими тиражами й поставлені у провідних театрах СРУ. До участі в конкурсі запрошуються домогосподарки, учні шкіл та ПТУ, особи, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі. Професійні письменники та особи з вищою освітою до участі в конкурсі не допускаються…» Далі текст оголошення уривався — між дошками лави зяяла тріщина. «Бувають же ж, блін, моменти у житті. От взяв би ти участь у цьому конкурсі, хоч би під псевдонімом, від імені якоїсь домогосподарки…»

Сигарета догоріла вже досередини, обвиснувши довгим сірим хоботком неструшеного попелу. Шлойма відвів погляд від газети, на якій сидів, подивився понад деревами у бік вулиці Кузнєцова, в бік будинку, де колись мешкала Обля. Облін батько, Ігор Бляшаний, знайшовши спокій душевний на посаді патологоанатома міського моргу, місив відбувати там цілодобові чергування — двічі або й тричі на тиждень. Олена, живучи здебільшого у батька, в такі дні носила йому обіди, або вечері — літрові слоїки з гречаною кашею, вермішеллю, чи картопляним пюре, придавленим згори кількома котлетами. Якогось дня, все тієї ж самої весни у сьомому класі Шлойма спускався донизу вулицею Бєлінського, теліпаючи в руці сітку-авоську з двома сифонами, що їх можна й потрібно було заправити у віконечку з тилу від магазину «Білий лебідь». З балкона другого поверху, що виходив у внутрішній двір, хтось махнув йому закличним жестом. Примружившися проти сонця, Шлойма розрізнив постать Облі у світлому халатику, яка, перехилившись через мотузки з білизною, щось намагалась комунікувати йому. Підійшовши під самий балкон, Шлойма запитально задер голову прямо під сонячний зайчик, що бив з відхиленої кватирки. Облі він майже не бачив, чув лише її голос зі сліпучого пучка світла:

«Хоч піти зі мной в больницю?» — в її запитанні-пропозиції бриніла загадковість.

«А нашо?» — тупо відповів Шлойма запитанням на запитання.

«На мєртвяків подивитися!» — переможно припечатала Обля, розуміючи невідпорність такої своєї пропозиції.

Заправивши сифони — один скляний і один металевий, Шлойма бігцем відтарабанив їх додому й успішно втаїши від батьків тридцять вісім копійок здачі, хвилин за двадцять знову стояв під балконом у внутрішньому дворі будинку по вул. Кузнєцова. Обля махнула йому, відхиливши фіранку з кухонного вікна, мовляв, зачекай іще трохи.

Вони звернули від аптеки униз і ліворуч, й у самому кінці (який насправді був початком) вулиці Кузнєцова поза корпусами водного інституту, лабораторіями, стадіоном, гуртожитками, перебігши вулицю Мірющенка навпроти медучилища, до якого наступного року, вже після дев'ятого класу не без певних проблем таки вступить Олена Бляшана, піднялися схилом пагорба до крайнього корпусу міської лікарні. Обля йшла вільно, сітку з банкою і термосом вона вручила Шлоймі, і той усю дорогу підбігав ривками, перекидаючи авоську з руки в руку й позираючи на свої подряпані сіткою коліна.

Одразу за дверима медкорпусу їх огорнуло прохолодою, яка щомить робилась усе пронизливішою, глибшою, конкретнішою. Нарешті, штовхнувши чи смикнувши кілька важких дверей, Обля через кілька коридорів ввела Шлойму до більшої зали, заставленої довгими білими столами. Біля одного з таких столів саме відробляв свій гіркий щоденний хліб Ігор Бляшаний. З касетного магнітофона «Весна», притуленого на тумбочці біля розетки в кутку, у несвіже проморожене повітря саме линула мелодія «All you need is love», останні її такти. А на брудно-сріблястій блясі стола, застеленій праною-перепраною цератою майже тілесного кольору, дивовижною рибою лежало тіло дівчини років двадцяти, приготоване до розтину. Воно зблиснуло Шлоймі просто в очі своєю безборонною наготою іще з порога, на якусь коротку мить, всього кілька секунд. Затим Ігор Бляшаний, озирнувшись на двері, які гупнули за спинами Шлойми й Облі, вимкнув магнітофона, прикрив тіло простирадлом від ніг до голови і стягаючи з рук ґумові рукавички, з посмішкою попрямував назустріч дочці.

Він прийняв від Шлойми сітку з обідом, недбало кивнувши хлопчакові, і перемовляючися з Облею, пішов углиб зали, до якихось іще одних металевих дверей у стіні. Певно, десь там, за тими дверима містилось іще одне приміщення, в якому Ігор Бляшаний волів споживати їжу і спілкуватися з рідними та близькими. Шлойма явно не входив до цього переліку, й залишився посеред зали з металевими столами. Батько й дочка Бляшані навіть не озирнувшись на нього, зникли за металевими дверима.

Лишившися у самоті й трохи оговтавшись, Шлойма, переборюючи страх, підійшов до крайнього столу, саме того, на якому лежало тіло молодої самогубці. (Про те, що це була самогубство, він довідався пізніше.) Неначе чужими руками, не зовсім тямлячи себе, він повільно відгорнув простирадло назад, від голови до ніг. Її ступні були маленькими, з правильними пальцями й овальними нігтями, вкритими безколірним лаком. Тонкі в кісточках, ноги переходили в литки, порослі коротеньким прозорим волоссям, мабуть що підголеним. Вище колін ноги ледь-ледь потовщувались, все ж залишаючись музично граціозними. Русявий пушок густого невисокого волосся на лобку задерикувато стовбурчився правильним трикутником. Нижче лінії пупка пролягала смужечка від резинки, ніби відпечатана спіраль. Круглі