Читати книгу - "Злочинна цивілізація, Роберт Шеклі"

довго пояснюю вам це, Вілле Барренте, щоб ви краще збагнули

вирок суду, який зараз буде оголошено.

— Сер, — почав Баррент. — Я помилявся, уникаючи наркоманії. Я не прошу про полегкість, посилаючись на незнання, оскільки знаю, що для закону такі виправдання не існують. Але щиро прошу суд надати мені можливість виправитись. Прошу не забувати, сер, що я ще можу стати на шлях наркоманії.

— Суд бере це до уваги, — мовив суддя. — Саме тому суд із задоволенням продемонструє вам усю силу гуманного правосуддя. Замість вищої міри покарання ви можете обирати між двома м’якшими вироками. Перший вирок — каральний: вас позбавлять правої руки і лівої ноги за злочин проти держави. Але ви збережете життя.

— Який же буде другий вирок, сер? — мовив Баррент, ковтнувши слину.

— Цей вирок не каральний: ви повинні будете пройти випробування «судом Божим». Якщо ви залишитесь живим після випробування, то вам буде повернено відповідне становище у суспільстві.

— Я обираю «суд Божий», — мовив Баррент.

— Дуже добре, — сказав суддя. — Хай звершиться правосуддя.

Баррента вивели з кімнати. За спиною він почув приглушений сміх одного з вартових. Чи не помилився він? Може, «суд Божий» набагато гірший, ніж каліцтво?

На Омезі кажуть, що між судом і виконанням вироку не просунути навіть леза ножа. Баррента одразу відвели до великої округлої кімнати в підвалі Департаменту Юстиції. Стінки кімнати були складені з дикого каменю, а з високої вигнутої стелі світили яскраві дугові лампи. З одного боку стіна не досягала стелі — і там містилися лави для глядачів. Коли до кімнати ввійшов Баррент, вони були вже майже заповнені і букмекери продавали програмки зі списками засуджених.

Кілька секунд Баррент стояв сам на кам’яній підлозі. Потім в одній вигнутій стіні відкинулася панель, і до приміщення вкотилася невеличка машинка.

На трибуні для глядачів почувся голос з репродуктора:

— Леді і джентльмени, прошу уваги! Зараз почнеться «суд Божий» 642-ВГ223 між громадянином Баррентом і ГМЕ 213. Будь ласка, займіть свої місця. Змагання почнеться за кілька хвилин.

Баррент оглянув свого супротивника. Чорна блискуча півкуля, майже в метр заввишки. Вона нервово каталася вперед-назад на маленьких коліщатках. На її гладенькій металевій поверхні спалахували візерунки з червоних, зелених і бурштинових вогників. У Баррента промайнули нечіткі спогади про якусь істоту з океанів Землі.

— Для тих, хто вперше відвідує нашу галерею, — лився з гучномовця голос, — коротко пояснюю. В’язень Вілл Баррент добровільно обрав «суд Божий». Знаряддя правосуддя, в даному випадку ГМЕ 213, є витвором технічного генія Омеги. Машина, або Макс, як її називають друзі й шанувальники, — це надзвичайно ефективне знаряддя вбивства: вона здатна вбити людину двадцятьма трьома способами, більшість яких надзвичайно болючі. З метою використання в суді, машина діє за принципом випадковості. Це означає, що Макс не може обирати спосіб убивства. Кожна із двадцяти трьох програм вмикається і вимикається навмання, тривалість програми — від однієї до шести секунд.

Макс несподівано виїхав на середину кімнати, і Баррент сахнувся від нього.

— В’язень, — провадив далі гучномовець, — може знешкодити машину. В такому разі його звільняють і повертають йому всі права і привілеї його статусу. Різні машини знешкоджуються по-різному. Теоретично в’язень завжди може виграти. Але на практиці таке трапляється в 3-5 випадках із ста.

Баррент огледів галерею з глядачами. Судячи з одягу, всі ці чоловіки й жінки були з найвищих привілейованих верств.

І раптом у першому ряду він побачив дівчину, що дала йому пістолет у день прибуття до Тетрагіда. Вона була така ж гарна, як і в його спогадах, але на її блідому, овальному обличчі не було й натяку на якісь почуття. Вона пильно дивилася на нього зі щирим і безпосереднім інтересом, мов на незвичайного жука в банці.

— Змагання починається! — оголосив гучномовець.

Баррент не мав більше часу думати про дівчину, бо машина котилася на нього.

Він обережно відходив від машини. Макс випустив тонкий мацак, на кінці якого блимав білий вогник. Машина відтискала Баррента до стіни.

Раптом Макс зупинився. Баррент почув брязкіт механізму. Мацак втягнувся, а на його місці з’явилася колінчата металева рука, що закінчувалася лезом ножа. Тепер машина рухалася швидше і притисла Вілла до стіни. Рука опустилась, але Баррентові вдалось уникнути удару. Він почув, як лезо дряпнуло по каменю. Коли рука втяглася, Баррент зміг знову перейти на середину кімнати.

Він розумів, що машину можна знешкодити тільки під час паузи, поки селектор обирає спосіб убивства. Але як знешкодити гладеньку й вигнуту, мов черепаха, залізяку?

Макс знову рушив до нього: тепер його металеву шкіру вкривала плівка темно-зеленої речовини, в якій Баррент одразу розпізнав контактну отруту. Він побіг уздовж стіни, намагаючись уникнути фатального доторку.

Машина стала. Нейтралізатор омив її поверхню від отрути. Потім Макс метнувся до Баррента, мабуть, наміряючись ударити його, бо ніякої зброї не було видно.

Баррентові довелося скрутно. Він стрибнув убік, але механізм не відставав. Баррент безпорадно став до стіни, а Макс наддав швидкості.

Півкуля зупинилася за кілька сантиметрів від нього. Клацнув селектор. З Макса висунулося щось схоже на ключку.

Баррент подумав, що це нагадує вправи з прикладного садизму. Якщо так триватиме досить довго, то машина просто заганяє і вб’є його, як їй заманеться. Треба робити щось негайно, поки в нього є сила.

Не встиг він так подумати, як машина змахнула ключкою. Баррент не зміг повністю ухилитися від удару. Ключка влучила в ліве плече. Рука заніміла.

Макс перемикався знову. Баррент кинувся на його гладку опуклу спину. На її вершині він помітив два крихітних отвори. Молячи долю, щоб це були отвори для забору повітря, Баррент затис їх пальцями.

Машина стала мов укопана, й глядачі заревли. Баррент чіплявся занімілою рукою за гладеньку поверхню і водночас намагався не відірвати пальці від отворів. Зелені лампочки на машині згасли і натомість засвітилися бурштинові, а