Читати книгу - "Поезії. Книга V, Олександр Олесь"

Зашуміла вітром... ще раз! І - прощай!..

І летіла легко, наче біла хмара,

І кричала з неба про щасливий край.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Тихо, тихо сходив білий лебідь кров’ю,

То, здавивши рани, крила рознімав...

І в знесиллі бився... Зграє лебедина!

Чи хто-небудь в небі лебедя згадав?

2.04.1917

Вона прийшла, як мрія довгождана,

І вийшли всі назустріч їй,

І всі кричали їй: «Осанна!

Благословенний ранок твій!»

І враз усмішкою гіркою

Її всміхаються уста...

І враз показує рукою

Нам на Голгофу! на хреста...

1917

Після довгих літ мовчання,

Після довгих літ журби,

В час прекрасного світання

Не прокинулись раби.

Не прокинулнсь в могилах,

Не воскресли в день святий,

Не знялись на вільних крилах

В небо, в простір золотий.

І потоки слів розкутих

З рабських уст не полились,

Тіням лицарів забутих

На шаблях не поклялись.

В час прекрасного світання

Прогунявили раби...

Після довгих літ мовчання

І невтішної журби.

12.04.1917

Вчорашні спільники на нас здіймають зброю,

Ідуть з мечем на нас брати,

Готові братньою рукою

Нас на Голгофі розп’ясти,-

О Боже, Волю захисти.

Сліпою помстою і кров’ю

Їх груди дихають в огні...

Закрийте Волю хоругов’ю,

Не дайте впасти їй в борні...

Північний привид вдалині.

Червона пара над землею,

Кричать над Волею круки...

Невже розлучимося з нею,

Невже від братньої руки

Впадуть підкошені квітки?!

О, схаменіться! Тільки дайте

Напитись сонця і краси,

А потім бийте, ріжте, крайте,

Тіла рубайте, як ліси,

І Волю розірвіть, як пси.

22.04.1917

Хто з вас вийде, хто з вас скаже

Як неволя прийде знов,

Хто з вас лицарем поляже

За велику хоругов?

Хто із вас хоч заголосить,

Коли сонце закричить,

Коли сонце жертв попросить

І востаннє заблищить?!

Хто на голову похилу

Сірий попіл покладе,

Кине квіти на могилу

І на неї упаде...

28.03.1917

Сміється хтось, плює нам в рани,

Цілує - як огнем пече,

При нас на нас кує кайдани

І обнімає гаряче.

О, хто ти, хто ти, невідомий,

Ти, сину Ночі і Гріха?

І голос в відповідь знайомий:

«Я Каїн, брате, ха-ха-ха!»

1917

О Воленько, билинонько моя...

Нема тобі життя на світі!..

Тверда у нас земля,

Засохнеш на граніті.

А не умреш сама - уб’ють тебе вітри:

На крила схоплять і полинуть...

Закрутять, скрутять і згори

На гострі скелі кинуть.

6.05.1917

Радійте, співайте пісні голосні,

Квітками заквітчуйте чола ясні.

Ридайте і смійтесь в сльозах, солов’ї,

Стрівайте воскреслі надії свої.

Минули навіки дні чорних негод -

Живе Україна! і вільний народ,

Як з попелу Фенікс ожив і злетів

І зорями зміряв простори степів.

О Боже, без меж милосердя твоє!

І правда, о Боже, на світі ще є,

Недарма нам снилась вона уночі,

Недарма ми гибли, до неї йдучи.

3.06.19І7

Він ждав і все не вірив крику ран...

Він все повірити боявся,

І, зуби зціпивши, сміявся,

Оганьблений народ-титан.

Вампіри з його ссали кров - терпів,

Мовчав в ярмі під батогами,

Коли знущались діти-хами,-

Бур’ян незайманих степів.

Здавалось - Бог його навік прокляв,

Здавалось - кинув на наругу,

І дав йому найбільшу тугу,

Але найменшу честь одняв.

Всі йшли, всі рвались далі і вперед,

Жили, боролися, творили,

І на горбу його могили

З квіток життя збирали мед.

Він гнив в землі... і, може б, гнив віки,-

Не стерпів Бог... Озвавсь громами,

Заплакав мідними дощами

І кинув гніву блискавки.

І встав народ... О, встав народ-титан,

Обмитий потом, слізьми, кров’ю;

І руки з ніжною любов’ю

Простяг в