Читати книгу - "Протистояння. Том 1"

Склавши руки на грудях, він заснув міцніше, знову й знову обмірковуючи те саме, але до тієї думки домішалося щось нове, якийсь тихий і зловісний контрапункт в одну ледь чутну ноту, зіграну на синтезаторі, і вловлювалася вона немов самим головним болем, від чого здавалася чимось на кшталт зловісного передчуття: щур заривається в тіло мертвого кота – хрум-хрум – у пошуках чогось смачненького. Закон джунглів, мій друже, – як заліз на дерево, маєш гойдатись…

Насправді все почалося вісімнадцять місяців тому. Він грав у клубі в Берклі разом з «Обірваними недобитками», коли зателефонував один чоловік із «Коламбія Рекордз». Не крутій, лише один із батраків на вініловій плантації. Ніл Даймонд розмірковував, чи не записати одну з пісень Ларрі – ту, що зветься «Сонце, ти хлопця свого любиш?».

Даймонд записував сольний альбом – усе його, окрім старої пісні Бадді Голлі «Пеґґі Сью вийшла заміж» та, можливо, ще твору Ларрі. Питання полягало в тому, чи приїде Ларрі зробити демо-запис і чи посидить потім на сесії? Даймонд хотів другу акустичну гітару, і мелодія йому дуже сподобалася.

Ларрі сказав «так».

Сесія тривала три дні. Вийшло вдало. Ларрі познайомився з Нілом Даймондом, а ще з Роббі Робертсом та Річардом Перрі.[28] Його ім’я вказали на розвороті й заплатили за мірками спілки. Та «Сонце, ти хлопця свого любиш?» до альбому так і не потрапила. На другий вечір сесії Даймонд придумав нову мелодію, і замість пісні Ларрі на запис потрапила вона.

«Ну, – сказав мужик із «Коламбії», – дуже прикро. Буває. Та знаєш що? Запиши демку. Подивлюся, що можна зробити». Тож Ларрі склепав демо-запис і знов опинився на вулиці. У Лос-Анджелесі панували скрутні часи. Попереду було кілька сесій, та не багато.

Нарешті він отримав роботу в нічному клубі-ресторані, і поки поважні старі цяці обговорювали справи та поглинали італійську їжу, він лив у мікрофон патоку на кшталт «Ніжно полишаю тебе» та «Місячна ріка».[29] Записував слова на аркушах із блокнотів, бо інакше плутав їх або ж геть забував, і, ловлячи акорди мелодії, підспівував гітарі безсловесним мугиканням, – «гммммм-гмммм, та-да-гмммм», – намагаючись виглядати елегантно й сексуально, як Тоні Беннетт,[30] однак почуваючись повним дебілом. У ліфтах та супермаркетах він із похмурістю почав звертати увагу на безугавний музак.[31]

А тоді, дев’ять тижнів тому, ні з того ні з сього зателефонував той мужик із «Коламбії». Вони хотіли випустити його демку синглом. Чи може він приїхати, аби записати пісню для другого боку платівки? «Звісно», – сказав Ларрі. Звісно, що може. У неділю після обіду він завітав до студії «Коламбії» в Лос-Анджелесі, десь за годину записав бек-вокал на «Сонце, ти хлопця свого любиш?», а тоді підкріпив композицію піснею «Кишеньковий спаситель», яку написав для «Недобитків». Чоловік із «Коламбії» дав йому п’ятсот доларів та лайняний контракт, який ставив більше вимог до Ларрі, аніж до компанії звукозапису. Він потиснув Ларрі руку, сказав, що приємно мати його в обоймі, і коли той спитав, як будуть рекламувати сингл, жалісливо всміхнувся й розкланявся. Було запізно отримувати готівку, тож Ларрі поклав чек до кишені й виконав свій репертуар «У Джино». Ближче до кінця першої частини програми він заспівав прилизану версію «Сонце, ти хлопця свого любиш?». Єдиним, хто помітив його пісню, виявився власник закладу – він підійшов до Ларрі й порадив приберегти ніґерський бібоп для прибиральників.

Сім тижнів по тому знову зателефонував мужик із «Коламбії» й сказав, щоб Ларрі поглянув у свіжий «Білборд». Ларрі кинувся по журнал. «Сонце, ти хлопця свого любиш?» була серед трьох найперспективніших хітів того тижня. Ларрі перетелефонував чоловікові з «Коламбії», і той спитав у нього, чи не хотілося б Ларрі пообідати з крутими пацанами, щоб обговорити запис альбому. Усі вони були задоволені синглом, який уже крутили по радіо в Детройті, Філадельфії, Портленді й Мейні. Скидалося на те, що все піде як треба. Пісня виграла змагання на нічній передачі «Битва звуку», яку крутили по соул-станції в Детройті. І нікому й на думку не спало, що Ларрі Андервуд білий.

На обіді він напився й не помітив, який на смак його лосось. Здавалося, ніхто не був проти того, що він наквасився. Один із крутеликів сказав, що не здивується, якщо наступного року «Сонце, ти хлопця свого любиш?» ухопить «Ґреммі». Усе це дзвеніло в його вухах. Ларрі почувався як уві сні, і дорогою до свого помешкання він сповнився впевненості, що зараз його розчавить вантажівка й усьому настане кінець. Круті перці з «Коламбії» вручили йому ще один чек – цього разу на 2500 $. Коли Ларрі потрапив додому, він сів на телефон. Першим набрав Морта «Джино» Ґріна. Ларрі сказав йому, що доведеться знайти іншого співака, щоб заводив «Жовту пташку», поки відвідувачі жують його паскудну недоварену пасту. Він обдзвонив усіх, кого тільки міг, включно з Баррі Ґріґом із «Недобитків». А тоді пішов до бару й напився до нестями.

П’ять тижнів тому сингл прорвався до «Гарячої сотки» «Білборда». Під номером вісімдесят дев’ять. А біля номера – куля. Того тижня в Лос-Анджелесі настала справжня весна, і яскравої, осяйної травневої днини, коли будинки так сяяли білістю, а океан – блакиттю, що від того видива очі вилазили аж на щоки, Ларрі вперше почув свою пісню по радіо. З ним було троє-четверо друзів включно з його тодішньою дівчиною, і всі нюхнули трохи кокаїну. Ларрі саме виходив із кухоньки, тримаючи пакетик із печивом «Толл Хаус», коли пролунало знайоме гасло станції KLMT – «Но-вааааа… му-зикаааа!» А тоді Ларрі прицвяхувало до підлоги звуками власного голосу, що почувся з колонок марки «Текнікс»:

– Боже, це ж я, – сказав Ларрі.

Він впустив печиво на підлогу й стояв із відкритим ротом, як пришиблений, слухаючи свою пісню під оплески друзів.

Чотири тижні тому вона злетіла ще вище – на сімдесят третє місце в чарті «Білборда». У Ларрі з’явилося враження, наче його грубо штовхнули в реальність німого кіно, де все рухалося зашвидко. Телефон дзвонив так, що слухавка мало з важелів не злітала. У «Коламбії» хотіли наваритися на успіху та волали про альбом. Якийсь навіжений придурок із