Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

зважував зроблену йому пропозицію. Цілком очевидно, що сидить перед ним не якийсь там легковажний гультяй. Він кинув допитливий погляд на Ковпервуда і по всьому його вигляду зрозумів, що цей махляр готується до серйозної сутички. Ще десять років тому Сіппенз розгадав, які величезні можливості ховають у собі газові підприємства. Він уже пробував свої сили на цій ниві, але його затягали по судах, замучили штрафами, позбавили кредиту й урешті-решт підірвали газгольдер. Він не міг цього забути і завжди гірко шкодував, що не в силах помститися своїм супротивникам. Сіппенз уже звик вважати, що час боротьби для нього минув, а тут перед ним сиділа людина, котра замислила план грандіозної битви. Слова Френка прозвучали для нього, як заклик мисливського рогу для старого гончака.

— Що ж, пане Ковпервуд, — вже з меншим запалом і дружелюбніше відповів він, — непогано було б познайомитися з вашою пропозицією ближче, бо у газових справах я — тертий калач. Усе, що стосується машинного обладнання, прокладки труб, отримання концесій, я знаю назубок. Я будував газовий завод у Дайтоні, штат Огайо, і в Рочестері, штат Нью-Йорк. Приїхати б мені сюди трохи раніше, і я був би тепер заможною людиною, — в його голосі прозвучала нотка жалю.

— Ось вам, пане Сіппенз, і чудова нагода надолужити згаяне, — спокушав Ковпервуд. — Між нами кажучи, в Чикаґо створюється нове та дуже велике газове підприємство. Старим компаніям скоро доведеться поступитися своїми інтересами. Ну як? Це вас не вабить? У грошах у нас нестачі не буде. Та й не в них зараз справа: нам потрібнен організатор, підприємець, фахівець, котрий міг би будувати заводи, прокладати труби й усе інше.

Френк раптом піднявся на повний зріст — звичайний його виверт, коли хотів справити на когось враження. Тепер він стояв перед Сіппензом, як уособлення сили, боротьби та перемоги.

— Тож вирішуйте!

— Я згоден, пане Ковпервуд! — здався Сіппенз. Він теж схопився й одягнув капелюх, сильно зсунувши його набакир. У цю мить він був дуже схожий на задерикуватого когута.

Ковпервуд потиснув простягнуту йому руку.

— Приводьте до ладу справи у себе в конторі. Ваше першочергове завдання — виклопотати мені концесію в Лейк-В’ю і приступити до будівництва заводу. Необхідна допомога та підтримка вам будуть надані. Через тиждень, щонайбільше за десять днів, я все для вас підготую. Нам, очевидно, буде потрібен хороший адвокат, а може, навіть і двійко.

Виходячи з контори, Сіппенз усередині радів, і на обличчі його сяяла торжествуюча посмішка. Хто б міг подумати, що зараз, через десять років... Тепер він покаже цим шахраям! Тепер він не сам: із ним поруч справжній боєць, такий же загартований, як і він сам. Ну, а бійка буде — тільки тримайся. Але хто ж цей чоловік? Давно він таких не зустрічав. Треба якось дізнатися про нього. Проте Сіппенз уже зараз готовий був за Ковпервуда йти і у вогонь, і в воду.

8. Військові дії розпочалися

Коли Френк, зазнавши невдачі в своїх перемовинах із газовими компаніями, виклав Едісону новий план — організувати конкуруючі компанії в передмістях, — банкір глянув на нього з неприхованим захопленням.

— Добре придумано! — вигукнув він. — О, та у вас добра хватка! Ви їх здолаєте.

Едісон порадив Ковпервудові заручитися підтримкою найвпливовіших посадовців у приміських муніципалітетах.

— Щодо чесності — всі вони там один одного варті, — сказав він. — Але є два-три запеклих шахраї, на котрих можна розраховувати більше, ніж на інших. Вони і роблять погоду. Адвоката вже запросили?

— Ні. Я ще не знайшов відповідну людину.

— Це, як ви самі розумієте, дуже важливо. Є тут один старий, генерал Ван-Сайкл. Він добре набив руку на таких справах. На нього, мабуть, можна покластися.

Поява на сцені генерала Джадсона Ван-Сайкла кинула тінь на все підприємство. Старий вояка, — тепер йому було за п’ятдесят, — Ван-Сайкл у Громадянську війну командував дивізією. Як правник він набув слави тим, що фабрикував фіктивні документи на право володіння на землю в Південному Іллінойсі, а потім, щоб узаконити шахрайство, подавав до суду, в якому засідали його друзі та спільники, і вигравав справу. Тепер він був більш-менш успішним адвокатом, котрий стягував із своїх клієнтів достатньо вагомий гонорар, але до процвітання генералу все ж було далеко, бо до нього зверталися тільки у сумнівних справах. Своїми звичками він нагадував барана-провокатора на скотобійні, який вів перелякане стадо своїх побратимів, що вперто впиралися, під ніж, і доволі тямущого, щоб завжди вчасно відстати й урятувати власну шкуру. Старий крутій і пройдисвіт, на чиїй совісті лежало багато підроблених заповітів, порушених зобов’язань, двозначних контрактів та угод, котрий підкупив на своєму віку стільки суддів, присяжних, членів муніципалітету та законодавчих зборів, що й не злічити. Він постійно вигадував щоразу нові юридичні виверти та каверзи. Вважалося, що у генерала є міцні зв’язки серед політиків, суддів, адвокатів, котрим він надавав добрі послуги в минулому. Брався він за будь-яку справу — головним чином тому, що це було якесь заняття, що позбавляє його від нудьги. Взимку, якщо хтось із клієнтів наполягав на зустрічі з ним, генерал натягував на себе стару пошарпану шинель сірого сукна, знімав із вішалки засмальцований, що втратив будь-яку форму, фетровий капелюх і, низько насунувши його на тьмяні сірі очі, пускався в дорогу. Влітку його костюм завжди мав такий вигляд, ніби він тижнями спав у ньому не роздягаючись. До того ж генерал майже безперестану курив. Ван-Сайкл обличчям трохи нагадував генерала Ґранта: така ж скуйовджена сива борідка та вуса, таке ж розхристане сиве волосся, що звисає пасмами на чоло. Бідолашний вояка! Він не був ні дуже щасливий, ні дуже нещаний. Фома Невірний, він байдуже ставився до долі людства, не покладав на нього жодних надій і ні до кого не був прив’язаний.

— Ви й не уявляєте, що таке муніципальні ради в передмістях, пане Ковпервуд, — багатозначно зауважив Ван-Сайкл, коли з попередніми перемовинами було покінчено. — Міський муніципалітет — поганий, а ці і того гірші. Без грошей до таких дрібних шахраїв і ходити нічого. Не суджу людей строго, але ця братія... — і він скрушно похитав головою.

— Розумію, — відгукнувся Ковпервуд. — Вони не вміють бути вдячними за надану їм послугу.

— Так,