Читати книгу - "Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен"

POV Dave

Ми сиділи за столом й говорили про минулі зустрічі. Мені було настільки нудно, що я вже думав йти у свою нову кімнату, аж тут почувся жіночий, дзвінки голос:

- Доброго вечора всім!

Я підняв очі і побачив те, чого зовсім не очікував побачити. Мій рот точно на місці, чи я зненацька відкрив його від шоку?

Перед нами зупинилася молода висока дівчина. І, чорт візьми, я ніколи не бачив дівчини вродливіше. Довге густе темне волосся, яке локонами спадало на плечі, очі, які виражені вдало підібраним макіяжем і спокусливі губи, намальовані червоною помадою. Її тіло прикривали лише кусочок цупкої тканини на грудях та короткі, такого ж кольору, шорти, які ледь-ледь прикривали її ноги та пружні сідниці.

Ніфіга собі! Це їхня донька? 

- Ем... Ані! Нарешті ти прийшла, - почав говорити містер Айлен трохи ніяково, - Знайомтеся - наша донька Аніка.

Мої батьки, переглянувшись, встали з місць і почали розглядати Аніку. Я теж піднявся зі столу і підійшов ближче, щоби познайомитись.

Тепер цей вечір буде не таким вже й нудним. Може це знак такий, що я недарма переїхав у Вашингтон?

POV Annika

Коли тато мене представив, я почала у відповідь розглядати наших гостей і першим до мене заговорив містер Паркер.

- Дуже приємно познайомитись, я - Роберт Паркер.

Я стримано кивнула. Боже, як мені було соромно в такому вигляді стояти перед старшим чоловіком, ще й татовим другом!

- Взаємно.

Потім підійшла місис Паркер.

- Отже, ти Аніка, так? Я Емілі Паркер.

- Приємно познайомитися, місис Паркер, - ввічливо відповіла я.

На ці слова Емілі мило посміхнулась. У її погляді, до речі, не було ніякого осуду. Здається, я їй сподобалась, незважаючи на мій вигляд. Тільки я відвела від неї погляд на іншого чоловіка, я завмерла. Переді мною постав надзвичайно красивий молодий чоловік. Це їх син? Боже, який він вродливий. Особливо, його очі. Вони були неприродного сірого кольору, це було особливо помітно завдяки нашій яскравій люстрі у кімнаті. Він одягнений у костюм з білою сорочкою і метеликом.

Люблю хлопців у таких костюмах.

Блін, а як взагалі спілкуватися з такими хлопцями?

Я ніяково простягнула руку, для того, щоб він її потиснув, але натомість хлопець взяв її, перевернув і легенько поцілував. Я втратила дар мови від дотику його губ на моїй шкірі.

- Я, Дейв Паркер, міс Айлен. Цілий вечір мріяв познайомитися з тобою. - сказав він з самовдоволеною посмішкою на обличчі, а після цього став сканувати мене очима з ніг до голови.

Лише від його погляду у мене з'явились мурашки. Чорт, ніколи такого не відчувала від спілкування з хлопцями, то чому зараз почала? Боже все-таки треба було переодягнутися. Я виглядаю дуже відверто. Було розуміло, чому він своїм поглядом просто "жер" мене.

- Аніка. І я теж рада знайомству. - нарешті видавила з себе відповідь я, на що він мені моментально підморгнув.

Дейв такий красивий, дуже красивий. Стоп, я ж це вже говорила. Чому я думаю про це вже вкотре за останню хвилину?

Ані, цей хлопець погано на тебе впливає.

Цей хлопець має густу білу шевелюру, і як тільки він провів рукою по своєму волоссю, я забула, як дихати. Він ще й високий, сантиметрів на двадцять вище. Скоріш за все, Дейв дуже популярний серед дівчаток. І впевнена, мені до тих дівчат далеко...

Аніка, ти думаєш зараз не про те, що треба. Перестань! Це все говориш не ти, а алкоголь у твоїй крові.

- Ну, що ж, прошу сідати за стіл, наш вечір ще не закінчений! - втрутився тато і ми сіли за стіл.

Мені випало крісло між мамою і Дейвом.

Ах, як пахне його одеколон...
Чорт, Аніка! Візьми себе у руки!

Я відволіклася на їжу і це спрацювало. Пройшла десь приблизно година, поки наші батьки обговорювали якісь питання, а я перебирала виделкою їжу в тарілці. Я так втомилася, мене потягнуло в сон. Але я зразу забула про нього, адже через секунду я відчула чиюсь руку на моєму голому коліні. Вжахнулася. Це була рука Дейва! 

На таке я точно не сподівалася. Не дозволю йому так ставитися до мене.

Відійшовши від шоку, я придумала дещо. Моя рука знайшла і лягла на його руку. Почекай, Ані, хвилинку... Глянувши в бік, помітила, як цей негідник усміхнувся одними кутиками губ. Ха, не на ту наткнувся. Після цього я сильно стиснула м'яку шкіру своїми гострими нігтями. Він тихо пискнув від болю і різко забрав свою руку. Я усміхнулася сама до себе. Моя витівка спрацювала. 

Пора закінчувати цей вечір.

- Вибач, тато, але вже пізно, мені потрібно спати. Завтра в коледж. Я піду до кімнати, добре?

- Звісно, Ані.

Я встала зі столу, кивнула гостям на прощання, і хотіла вийти із вітальні, але тут втрутився Дейв: