Читати книгу - "Танго наосліп, Ельма Кіраз"

— Що з вами? — чоловік доволі схвильовано запитав? — я чимось вас засмутив?

— Ні-ні, що ви, — я махнула рукою, — просто згадала дещо неприємне. Але це не пов‘язано з вами. 

— Бачу, сьогодні ви вже не сама.

— Ох, — я закотила очі, — це мій дурнуватий брат. Подорожував собі десь спокійно роками, а тепер вирішив повернутися. У дуже непідходящий момент.

— Ну чого ж ви так про рідну людину…

— Як мені здається, ви вчора казали, що з незнайомцями на такі теми говорити не варто, — я посміхнулась своєю кращою посмішкою і пішла до свого любого братика, залишивши чоловіка самого. І хоч мені хотілося б з ним розмовляти і розмовляти, я мусила піти, бо він ж може подумати, що я якась легкодоступна дівчина, що вішається на шию першому зустрічному. Взагалі не розумію, чого мене так хвилює його думка про мене, але це факт. Коли я повернулась, то Максим з Яною не розмовляли, що мене втішило.

— А як ти взагалі зміг мене впізнати, чудо в пір‘ях? — я звернулась до свого брата.

— Пф, твою огрядну дупу я впізнаю з тисячі, якщо не з сотні тисяч. Бегемотику, ти чого.

— Я зараз тебе приб‘ю, — процідила я крізь зуби, але брату, здається, все було байдуже. Він самовдоволено поглинав мої солодощі, які я так ретельно обирала. Глянувши на той стіл, я зауважила, що того, що мені сподобалось, вже майже не було. Через це злість на брата зросла ще більше.

— А з ким це ти розмовляла? — запитала Яна, — у нього така цікава маска.

— Та це…— я оглянулась, але того незнайомця уже не було, — це просто знайомий. Випадкова зустріч.

— Еріка розмовляла з чоловіком? Нонсенс! — Макс продовжував мене підколювати, а я відчула, що аж почервоніла зі злості.

— Мені здається, тобі краще повернутися в Нову Зеландію. Там твоїм жартикам якраз місце. Подалі від мене!

— О ні, мої прекрасні жарти створені лише для твоїх вух. Я не можу залишити тебе без гострих слів.

— Ти повернешся додому? — я вирішила надавити йому на найболючіше, щоб він нарешті став серйозним.

— Не знаю, — брат знизив плечима, — тато присилав мені повідомлення, що має для мене якусь новину. Але я тоді був у Ніцці і мене це мало хвилювало. Хоча тепер мені це стало справді цікаво, коли зустрів тебе. Може розкажеш?

— Поняття не маю, — я розвела руками.

— Еріко, а як же твоє…

— Замовкни, Яно. Це його зовсім не стосується.

— Але ж…

— Ні! — крикнула я, а потім заплющила очі і глибоко вдихнула-видихнула, — не змушуйте мене, будь ласка, соромитись на людях. Тут стільки різних персон, я впевнена, високих статусів, а ми тут як базарні бабки. Давайте поговоримо про це все іншим разом.

— Ти завжди була надто нудною, Ер. Не змушуй мене шкодувати, що повернувся, — Максим всунув мені в руки мою ж тарілку, де залишились лише крихти і одне нещасне тістечко і зник у натовпі.

— Я очікувала побачити зовсім іншу людину в ролі твого брата, — Яна підійшла ближче, — а він нічогенький.

— Нічогенький кретин, нічого більше, — я глянула на неї спопеляючим поглядом, — але він якось змінився. Повір, Макс був ще гіршим.

— То все ж таки, з ким ти розмовляла? У нього такий трохи моторошний вигляд.

— Ми випадково познайомились вчора. Нічого особливого. Потанцювали один танець. І все.

— І все? Та це ж взагалі так класно. Особливо для тебе.

— Що-що!? Чого це для мене?

— Ну так як ти любиш спілкуватися з хлопцями чи чоловіками…

— Яно, досить! Не будь ще ти, як мій брат, з цими постійними підколюваннями. Я натерпілась цього ще дитиною.

— Бегемотику! Іди сюди, — через пів залу кричав Максим.

— І мабуть терпітиму це ще досі, — пробурчала я собі під ніс і швидким кроком дійшла до брата, різко вхопила його за руку і відвела вбік, — що ти собі дозволяєш!? Ти не можеш потерпіти, поки ми не повернемось додому?

— Мені нудно, — Макс сховав руки в кишенях штанів, — а ти не приділяєш мені достатньо уваги. 

— Скажи, ти ідіот? Я взагалі не знала, що ти тут є. Приїхала сюди з подругою і хочу проводити час з нею, а не з блудним братом, який за стільки років раптом вирішив згадати про сімейні зв‘язки.

— А зараз це було трохи образливо. Ніби я переставав бути твоїм братом.

— Максе, я прошу тебе… не знущайся наді мною хоч тут. Ти повернешся додому? Якщо так, то давай цю розмову перенесемо туди.

— Я думав, ти зрадієш, ми так давно не бачились. Спитаєш, як я, де був, що робив. Тільки зараз все виглядає так, ніби ти давно викреслила мене зі свого життя.

— Перепрошую, — поряд з нами виникла нахабна посмішка маски і я полегшено видихнула, — але можна я викраду вашу сестру на декілька хвилин?

— Вибачте, — брат підняв одну брову, — але звідки ви…

— Звичайно можна, — я перебила його і посміхнулась.

— То ж ходімо, — мій незнайомець подав мені руку і я впевнено вклала туди свою. Коли ми відійшли на велику відстань від Максима, я нарешті заговорила.

— Дуже дякую.

— Я побачив, що у вас складається якась не надто приємна бесіда, тому вирішив виручити. Ризикнув залізти не в свою справу, але як можу побачити, все вийшло вдало.

— Це просто… ця розмова колись-таки мала б відбутися, але точно не тут і не при стількох людях. Але мій братик мабуть занадто скучив, щоб почекати моменту, поки ми повернемось додому.

— Інколи в сім‘ї бувають різні непорозуміння. Але впевнений, що у вас все налагодиться.

— Я приїхала сюди відпочити і відволіктися від проблем, що чекають мене вдома. Але бачу, що це все лише стало гірше. Тепер вже простіше повернутися додому, ніж терпіти тут таке приниження.

— От дивлюся на вас і не розумію. Така приваблива молода дівчина встигла заробити таку купу проблем, від яких доводиться втікати? Як?

— Як вам сказати… це не купа проблем, а одна. Одна велика. Ну це вже не така і проблема, просто… стоп, ні, — я похитала головою і усміхнулась, — я ж не можу розповідати про таке незнайомій людині.

— Ви так вчепились в ці слова? — чоловік розсміявся.

— Але все-таки вони є правдиві. Хіба не так?