Читати книгу - "Лавандовий грудень, Горова Ольга"

– Добре, значить, мені вдасться справити враження на тебе, – хмикнув він, мабуть, з приводу її минулої фрази. – Здорово виходить. Набагато солідніше, ніж я міг уявити, – вказав він уже на заготівлю.

 Міла таке тепло всередині відчула. І гордість.

 Вона завжди старалася з кожним замовленням. І її незмінно тішило, якщо людям подобалися подарунки. Однак зараз, від похвали Євгена, ці емоції виявилися набагато сильнішими. Та й старалася вона із цими подарунками дуже. З величезним натхненням працювала.

– Дякую! – не знала, що сказати, щоби висловити ці емоції. – Я справді старалася.

Просто подивилася на нього, сподіваючись, що Женя зрозуміє, як їй приємно. А він теж дивився... і стояв впритул. Відставив подарунок на стіл. Повільно кивнув і простяг руку до неї. Плавно та обережно, це було очевидно. У Мили в горлі пересохло. Але не від страху. Хіба зовсім трохи паніки, але та швидко відступила. Дуже показово й обережно Женя рухався. Їй раптом здалося, що він зараз нахилиться і, може, навіть поцілує...

Та жодного поцілунку не сталося. Женя акуратно підчепив стрічку, яка все ще звисала з її плечей, і обережно потягнув ту на себе.

– Це відчувається, що намагалася, – тихо погодився він, продовжуючи дивитися їй у вічі. – Виходить чудово! Навіть уявити не можу, наскільки класно буде в результаті.

Відклав стрічку на стіл. І обхопив її долоню своїми пальцями.

– Збираймося? – запитав він.

 А Мілі виявилося непросто зосередитися на питанні. У неї від його легкого дотику «сироти» пішли шкірою. І вся вона ніби напруженіша, чутливіша стала. Наче кожна нервова клітина схвилювалася від простого і ніжного погладжування гарячих пальців.

– Міла? – помітивши її ступор, покликав Євген.

 Але руку не відпустив.

 Вона прочистила горло. Він явно впливав на неї. І зумів домогтися реакції та суто жіночого потягу.

– Так, поїхали, – трохи нервово кивнула. Смикнулася вбік, схаменулась, мало не врізавшись у свій же робочий стіл. І сама через це розсміялася. – Вибач, щось я в хмарах витаю. Пішли вдягатися.

– Вітай на здоров'я, головне – що зі мною, – підморгнув Женя у відповідь на її виправдання. І, не давши Мілі замислитись ще й над цією фразою, потяг до виходу. – Одягаймось? – нагадав, відволікаючи.

 Вона тільки кивнула, поки не впевнена, що готова показати Жені всі ті емоції, які зараз повільно, але насичено спалахували всередині.