Читати книгу - "Ти нікому не розкажеш, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Лавка, на якій сиділи Аріс і Гарік, знаходилася у «мертвій зоні». Тому, коли, через пару хвилин, дівчисько вискочило на вулицю, на очі їй попався лише Андрій.

— Що ти тут робиш? — обурено вимовляє Соня. — Я не маю на цей час!

Моя дівчинка! Ну яка ж ти розумниця!

Аріс подумки видихнув. Розслабився. Нарешті перестало тиснути між лопаток.

— Кицю, ну справді… то була помилка. Я помилився. Прости мене. Скільки можна? Ну, що я маю зробити, щоб ти мене вибачила? — тараторить.

— Нічого не треба робити! Ми вже все обговорили.

Соня розвертається, але Андрій встигає схопити її за лікоть та розвернути до себе.

Побачивши це, Аріс смикнувся. Ледве стримався, щоб не рвонути в їхній бік. Руки самі по собі стиснулися в кулак до побілілих кісточок.

— Кицю, гаразд, але Тарас тут не до чого. Він же чекає та розраховує на нас.

— Відпусти мене! — шипить.

— Відпустив, — демонстративно підіймає руки нагору. Робить крок назад. — Ходімо як друзі?

— Я подумаю, — здається, але лише для того, щоб покинути його суспільство. — Якщо прийду, то прийду з Тонею.

— Чудово! Як раз Арісу складе компанію. — Киває у бік лавки.

— Арісу? — вимовляє злякано і завмирає. Чекає. Боїться повернутись у той бік, куди вказує її колишній.

Робить непомітний вдих і розгортається.

— Привіт! — Аріс скидає долоню вгору, ворушачи пальцями: — Як життя?