Читати книгу - "Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза"

показує, що Мойсей нічого, крім цієї особливої зовнішньої допомоги Божої, не просив, так це сама відповідь Бога. Адже він тут-таки відповів (вірш 10 тієї самої глави): «Ось я складаю заповіт (foedus) перед усім народом твоїм. Я чинитиму чуда, які не були творені на всій землі і в жодного народу (gens)». Значить, Мойсей тут клопочеться тільки про обраність гебреїв у тому сенсі, як я його пояснив, і ні про що інше не просить у Бога. Щоправда, в «Посланні святого апостола Павла до римлян» я знаходжу інший текст, який мене більше вражає, а саме: у главі 3:1, 2. Там Павло, певно, вчить іншого, аніж ми кажемо тут. Він говорить: «Отож, що має більшого юдей, або яка користь від обрізання? Багато, на всякий спосіб, а насамперед, що їм довірені були Слова Божі». Але якщо ми ввійдемо глибше в суть учення Павла, то ми не знайдемо нічого, що суперечило б сказаному нами, навпаки, він хоче навчити того самого, чого й ми тут. Бо в 29-му вірші тієї самої глави він говорить, що Бог є Богом як юдеїв, так і поган. А в главі 2:25, 26: «Обрізання корисне, коли виконуєш Закон; а коли ти переступиш Закон, то обрізання твоє стало не обрізанням. Отож, коли необрізаний зберігає постанови Закону, то чи не порахується його необрізання за обрізання?»

Потім (9:3 і 15:4) він говорить, що всі, тобто юдеї і погани, однаково були грішниками. Гріх же без заповіді і Закону не існує. Тому звідси вельми виразно видно, що Закон, згідно з яким усі жили, був відкритий абсолютно для всіх (що ми й вище показали, пославшись на главу 28:28 Йова). Саме Закон, який стосується лише справжньої праведності, а не тієї, яка встановлюється згідно з порядком і ладом якоїсь окремої держави і пристосовується до характеру одного народу. Нарешті, робить висновок Павло, оскільки Бог є Богом усіх народів, тобто він до всіх однаково милосердний, і всі однаково були у владі Закону і гріха, то саме тому Бог послав сина свого Христа всім народам, щоб він усіх однаково звільнив від рабства Закону. Аби вони надалі чинили добро, не зважаючи на заповіді Закону, а внаслідок твердого рішення духу.

Таким чином, Павло вчить того ж самого, що й ми стверджуємо. Отож, коли він говорить, що «тільки юдеям довірені були слова Божі», то чи це треба розуміти, що тільки їм були дані Закони, а іншим народам явлені лише в одкровенні й понятті, а чи треба говорити, що Павло (оскільки він намагається спростувати ті заперечення, які тільки юдеї могли висунути) відповідає згідно з розумінням і думками юдеїв, засвоєними в той час. Бо, навчаючи того, що він почасти бачив, почасти чув, він з греками був грек, а з юдеями — юдей.

Тепер лишається тільки відповісти на докази деяких людей, якими вони хочуть переконати себе в тому, що обрання гебреїв було не тимчасовим і не тільки стосовно держави, але вічне. Бо, говорять вони, ми бачили, що юдеї після втрати держави, будучи розкидані всюди і відчужені протягом стількох років від усіх народів, збереглися, — чого ні з яким іншим народом не трапилося. Потім, що Святе Письмо в багатьох місцях, напевно, вчить, що Бог обрав собі юдеїв навіки і тому, хоч вони й утратили державу, однак лишаються обранцями Божими. Місця, які, на їхню думку, особливо чітко говорять про це вічне обрання, є головним чином такі: 1) 36:31 «Книги Єремії», де пророк свідчить, що насіння Ізраїля навіки лишиться народом Божим, саме порівнюючи його з незмінним порядком небес і природи; 2) «Книга Єзекіїля» (20:32 та інші), де пророк, певно, хоче сказати, що, хоч юдеї ревно бажають відійти від пошанування Бога, Бог, однак, збере їх у всіх краях, де вони були розсіяні, і поведе в пустиню народів, як повів батьків їхніх у пустелі Єгипту і, нарешті, звідти, відокремивши їх від бунтівників і відступників, поведе до гори своєї святості, де вся родина Ізраїля пошанує його.

Крім цього, й інші місця зазвичай наводяться, особливо фарисеями, але я гадаю, що задовольню всіх, якщо відповім на ці два місця. Це я зроблю досить легко, коли покажу, виходячи із самого Письма, що Бог не обирав гебреїв навіки, а лиш на тій умові, на якій обрав раніше ханаанеян. Вони також, як ми вище показали, мали первосвящеників, які свято шанували Бога і, однак, Бог відвернувся від ханаанеян через їхні розкоші, недбалість і недостатнє благочестя. Мойсей у книзі «Левіт» (18:27, 28) нагадує ізраїльтянам, щоб вони не осквернялися кровозмішанням подібно до ханаанеян, аби земля не вивергала їх, як вона вивергла ті народи, які населяли ті місця. І в «Повторенні Закону» (8:19, 20) він погрожує їм в дуже недвозначних словах загальним загином. Він говорить так: «Свідчу вам сьогодні, — ви конче погинете! Як ті люди, що Господь вигубляє з-перед вас». І подібним чином трактують Закон інші місця, які напевно вказують, що Бог не безумовно і не навічно обрав гебрейський народ. Таким чином, легко переконатися, що якщо пророки і пророкували їм про новий і вічний заповіт пізнання любові й ласки Божої, то це обіцяється тільки благочесним, бо в тій же главі Єзекіїля, яку ми щойно цитували, чітко мовиться, що Бог відокремить від них бунтівників і відступників, а у Софонії, у главі 3:12, 13, — що Бог позбавить гордих середовища і залишить бідних. А оскільки це обрання стосується правдивого доброчинства, то не слід думати, що воно було обіцяне благочесним тільки з юдеїв, усуваючи інших, але неодмінно треба думати, що поганські правдиві пророки (що їх, як ми показали, мали всі народи) також обіцяли це обрання вірним зі свого народу і втішали їх ним.

Тому цейбічний заповіт пізнання Бога і любові до нього — загальний, як вельми виразно видно і з глави 3:10, 11, Софонії, а тому в цьому відношенні не слід допускати жодного розрізнення між юдеями і поганами, а відповідно, й іншої, їм лиш властивої, обраності, крім тієї, яку ми вже показали. А що пророки, говорячи про це обрання, яке стосується лише правдивого доброчинства, додають багато чого про жертвоприношення й інші церемонії, про відновлення храму й міста, то вони (у згоді з практикою і природою пророцтва) бажали тлумачити духовні предмети в таких образах, щоб вони в той же час вказували юдеям (чиїми пророками вони були) на відновлення держави і храму, чого слід було чекати в часи Кіра. Тому в нинішній час у юдеїв нема нічого, що вони могли б приписати собі як перевагу перед усіма народами. Що ж стосується того, що вони, будучи розсіяні і не маючи держави, впродовж стількох років зберігалися, то це зовсім не дивно після того, як вони настільки виокремилися серед усіх народів, що викликали до себе ненависть усіх. І до того ж не тільки зовнішніми обрядами, протилежними обрядам інших народів, але й ознакою обрізання, якого вони пильно дотримувалися.

А що їхньому збереженню сприяє ненависть народів, це потвердив тепер досвід. Коли недавно іспанський король змушував юдеїв прийняти державну релігію або вирушити у вигнання, то багато юдеїв прийняли папську релігію. Але,