Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Карти на стіл 📚 - Українською

Читати книгу - "Карти на стіл"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Карти на стіл" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 56
Перейти на сторінку:
що красива двадцятидворічна дівчина наклала на себе руки, ввімкнувши газ, а перед тим поглянула на море за вікном і поцілувала свого улюбленого лабрадора Боба на прощання, то чи буде хтось піднімати бучу, бо дівчині насправді було двадцять шість, вікна кімнати виходили на сад, а собака був сіліхем-тер’єром на ймення Бонні? Якщо журналісти можуть робити таке, то не бачу проблеми в тому, що я можу сплутати якісь поліційні чини й написати «револьвер», коли мала б написати «пістолет», «диктограф», маючи на увазі «фонограф», чи використаю в оповіді отруту, що дозволяє персонажу вимовити лише одне останнє речення перед смертю, і все. Що насправді важливо – це велика кількість смертей! Якщо оповідь стає трохи нудною – треба просто ще трохи крові. Хтось збирається щось розповісти – цю людину вбивають першою. Це завжди спрацьовує. Я використовую такий прийом у всіх своїх книжках, звісно, щоразу замасковуючи його по-іншому. Читачі обожнюють історії про отрути, які не залишають жодного сліду, про інспекторів-розтелеп, про дівчат, зв’язаних по руках і ногах десь у підвалі, який потроху наповнюється газом чи водою (вкрай клопіткий спосіб убити когось, їй-богу), і про героїв, які можуть голими руками розправитися щонайменше з трьома-сімома лиходіями за раз. Я за своє життя написала тридцять дві книжки – які насправді всі абсолютно однакові за своєю суттю, про що й зазначив мсьє Пуаро. Втім, ніхто більше цього не помітив. І я шкодую лише про одне – що зробила свого детектива фіном. Насправді я зовсім нічого не знаю про фінів, тому постійно отримую листи з Фінляндії, де мене повідомляють про речі, які мій герой-фін аж ніяк не міг сказати чи зробити. Схоже, вони там у Фінляндії дуже полюбляють читати детективи. Гадаю, це через довгі зими й короткі дні. А от у Болгарії чи Румунії, здається, люди зовсім не читають. Треба було зробити його болгарином.

Жінка замовкла.

– Даруйте. Я все про свої романи. А тут у нас справжнє вбивство. – Раптом її обличчя просяяло: – Як чудово було б, якби виявилося, що ніхто з них його не вбивав. Якби він насправді запросив їх усіх, а потім тихенько скоїв самогубство, просто лиш бажаючи розіграти всю цю історію.

Пуаро схвально кивнув.

– Чудовий сценарій. Такий ідеально виважений. Повний іронії. Але, на жаль, містер Шайтана був не такою людиною. Він дуже любив життя.

– Я не думаю, що він був справді хорошою людиною, – повільно промовила місіс Олівер.

– Ні, не був, – погодився бельгієць. – Але він був живою людиною. А зараз він мертвий. Якось я сказав йому, що в мене буржуазне ставлення до вбивств. Я не схвалюю їх за жодних обставин, – сказав він, а тоді додав тихеньким голосом: – Тому я готовий зайти в клітку тигра…

Розділ дев’ятий. Доктор Робертс

– Доброго ранку, суперінтенданте Баттл.

Доктор Робертс підвівся зі свого крісла і простягнув гостеві свою велику рожеву руку, що пахла сумішшю хорошого мила та карболки.

– Як просувається справа? – поцікавився він.

Перш ніж відповісти, поліціянт окинув поглядом затишну лікареву приймальню.

– Правду кажучи, докторе Робертс, вона не просувається. Вона стоїть на місці.

– Та й у газетах не сильно про неї писали. Але це й добре.

– «Раптова смерть відомого містера Шайтани під час вечірнього прийому в його власному домі». Ось і все, що маємо наразі. Ми провели розтин. Я приніс із собою висновки, гадав, може, вам буде цікаво поглянути…

– О так, так, дякую. Мені… ем… дуже цікаво.

Лікар швиденько глянув на документ й одразу повернув його назад.

– А ще ми поговорили з адвокатом містера Шайтани і дізналися деталі заповіту. Власне кажучи, там нічого цікавого. Здається, він має родичів десь у Сирії. Потім ми, звісно, проглянули всі його особисті документи.

Може, суперінтенданту лише привиділося, а може, це широке, чисто виголене обличчя навпроти справді на мить напружилося, наче задерев’яніло?

– І що ж? – запитав доктор Робертс.

– Та нічого, – відповів Баттл, спостерігаючи за лікарем. Той не зітхнув із полегшенням, нічого такого. Втім, здавалося, наче його тіло зовсім-зовсім трішки розслабилося у кріслі.

– І тому ви прийшли до мене?

– І тому, як ви кажете, я прийшов до вас.

Лікар ледь здійняв брови догори, а його проникливі очі вп’ялися в суперінтенданта.

– Хочете поглянути на мої особисті документи, еге ж?

– На це я й сподівався.

– А ви маєте ордер на обшук?

– Ні.

– Що ж, гадаю, ви запросто могли б його отримати. Але я не збираюся вам перешкоджати. Не дуже приємно, що мене підозрюють у вбивстві, але я не можу ні в чому звинувачувати вас, ви ж бо просто виконуєте свою роботу.

– Дякую, сер, – сказав суперінтендант Баттл зі щирою вдячністю в голосі. – Я справді ціную таке ваше ставлення до справи, так би мовити. Сподіваюся, всі решта матимуть таку ж тверезість розуму, як і ви.

– Те, що не можна вилікувати, треба перетерпіти, – весело зазначив лікар, а тоді додав: – На сьогодні я вже закінчив прийом пацієнтів. Тепер збираюся їхати на виклики. Залишу вам свої ключі й попереджу секретарку, а ви тут собі нишпоріть на здоров’я.

– Із задоволенням, – промовив Баттл. – Але я ще хотів поставити вам кілька запитань, перш ніж ви підете.

– Про той вечір? Я справді вже розказав вам усе, що знаю.

– Ні-ні, не про той вечір. Про вас.

– Гаразд, друже, то що вам хочеться дізнатися?

– Я хотів би згрубша почути вашу біографію, докторе Робертс. Де ви народилися, коли одружилися, про вашу кар’єру й таке інше.

– Що ж, повправляємось у «Хто є хто», – сухо сказав лікар. – У моїй біографії немає нічого цікавого. Народився в Ладлоу, графство Шропшир. Мій батько працював там лікарем. Він помер, коли мені було п’ятнадцять. Учився у Шрусбері, а потім пішов стопами свого батька, обравши медицину. Лікарську освіту здобув у коледжі Святого Христофора, але ви, мабуть, і так уже все це знаєте.

– Так, сер, я зібрав певну інформацію про вас. Ви єдина дитина в сім’ї чи маєте ще братів-сестер?

– Ні, не маю. Мати й батько померли, а сам я неодружений. Цієї інформації вам вистачить? Ми почали працювати тут разом із доктором Емері. Він вийшов на пенсію близько п’ятнадцяти років тому. Зараз живе в Ірландії. Можу дати вам його адресу, якщо хочете. Я ж мешкаю тут із кухаркою, покоївкою та прибиральницею. Секретарка не живе тут, але приходить на роботу щодня. Я непогано заробляю і вбиваю не так уже й багато своїх пацієнтів. Як вам така автобіографія?

Суперінтендант Баттл усміхнувся.

– Вельми вичерпний опис вашої діяльності,

1 ... 14 15 16 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карти на стіл», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Карти на стіл"