Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Диво-капелюх 📚 - Українською

Читати книгу - "Диво-капелюх"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Диво-капелюх" автора Туве Маріка Янссон. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 23
Перейти на сторінку:
їсть пиріжки, то, звичайно, не можна кидати полювання.

Вони міцно прикрутили ножик до фаліня шматком дроту, який Гемуль знайшов у кишені, настромили на ножик пиріжка і опустили у воду. Тоді мовчки почали чекати.

Раптом човном шарпонуло.

— Ц-с-с! — зашипів Хропик. — Клює!

Знову поштовх, уже дужчий. І ще один, такий сильний, що всі покотилися помостом.

— Рятуйте! — крикнув Пхик. — Він поїсть і нас!

Човен занурився провою у воду, але відразу ж випірнув і стрілою помчав у море. Фалінь був натягнений, мов струна, і там, де він заходив у воду, здіймалися два білі вуса з бризок.

— Мамелюкові, мабуть, сподобався наш пиріжок.

— Спокійно! — наказував Хропик. — Спокійно в човні! Хай кожен буде на своєму місці!

— Аби він тільки не пірнав, — сказав Мумрик-Нюхайлик, добравшись рачки до прови.

Але Мамелюк плив рівно, все далі й далі в море. Скоро вже берег здавався їм тільки тоненькою смужкою.

— Як ви думаєте, скільки він зможе отак гнатися? — спитав Гемуль.

— В крайньому разі ми переріжемо мотузку, — сказав Пхик. — А то ми дуже ризикуємо!

— Нізащо! — вигукнула Хропка й тріпнула гривкою.

Мамелюк майнув у повітрі своїм могутнім хвостом, повернувся і поплив назад до берега.

— Тепер він уже мчить трохи повільніше! — втішився Мумі-троль, що стояв навколішки на кормі й стежив за кільватером. — Він починає стомлюватися!

Мамелюк стомився, але став ще лютіший. Він смикав за мотузку, кривуляв сюди й туди, мало не перевертаючи човна.

Часом Мамелюк спинявся, щоб обдурити їх, тоді кидався вперед так швидко, що хвилі здіймалися понад провою. Мумрик-Нюхайлик витяг свою гармонію і заграв мисливську пісню. Решта всі почали пристукувати йому в лад по помості. І ти ба! Тієї миті Мамелюк виринув догори животом.

Більшої здобичі годі було й уявити. Якусь мить вони мовчки дивилися на рибину, тоді Хропик сказав:

— А все-таки я його спіймав.

— Атож! — гордо потвердила його сестра.

Поки вони тягли Мамелюка до берега, дощ припустив ще дужче. Гемуль змок до нитки, а Мумриків капелюх геть утратив свою форму.

— В печері тепер дуже мокро, — сказав Мумі-троль, що сидів біля весел і тремтів з холоду. — Може, мама хвилюється за нас, — додав він по хвилі.

— Ти вважаєш, що нам треба помаленьку рушати додому? — запитав Пхик.

— Так, і показати рибину, — відповів Хропик.

— Вертаймось, — погодився Гемуль. — Часом хочеться чогось незвичайного: послухати страшну історію, змокнути, опинитися в небезпеці і самому дати собі раду. Але як незвичайне триває довго, воно набридає.

Вони підклали під Мамелюка дошку й гуртом понесли його лісом. Роззявлена Мамелюкова паща була така велика, що чіплялася зубами за дерева, а важив він так багато кілограмів, що їм доводилось відпочивати на кожному повороті. А дощ ішов дедалі густіший і густіший. Коли вони дійшли до долини Мумі, то через дощ не видно було й будинку.

— Ми його тут залишимо, — запропонував Пхик.

— Нізащо! — обурився Мумі-троль.

І вони понесли рибину садком. Раптом Хропик спинився і сказав:

— Ми заблукали.

— Що ти мелеш! — обурився Мумі-троль. — Он бачиш нашу повітку, а ось місток.

— Бачу, а де хата? — запитав Хропик.

Дивно, дуже дивно. Хата кудись зникла. Її не стало, просто як не було. Вони поклали Мамелюка на золотий пісок перед ганком. Тобто, ганку теж не було, а натомість…

Але спершу треба пояснити, що сталося в долині Мумі, поки вони ловили Мамелюка.

Коли ми недавно згадували про маму Мумі-троля, вона збиралася спати. Та перед тим вона зв’язала в пучечок Гемулеві папороті і ненароком упустила їх у диво-капелюх. Краще б вона була взагалі не прибирала!

Бо як будинок поринув у післяобідній сон, папороті в капелюсі почали рости чарівним способом.

Вони поволі висунулися з диво-капелюха й поповзли по підлозі. Витке пагіння полізло на стіни, почіплялося за фіранки та жалюзі, проникло крізь щілини, кватирки і шпарки на ключ. У вологому повітрі з неймовірною швидкістю розпукувалися квітки й дозрівали овочі. Розкішні бруньки витикалися на ганок, виткі рослини обмотали ніжки столу й звисали з лампи, мов клубки гадюк.

Всяке зілля заполонювало будинок, шурхотіло, розростаючись, часом чувся легенький луск, коли розпукувалася якась велетенська квітка чи падав на килим плід. Проте Мумі-мама, гадаючи, що то просто дощ, поверталася на другий бік і навіть не розплющувала очей.

А в сусідній кімнаті сидів Мумі-тато й писав свої мемуари. «Відтоді, як я збудував пристань, не сталося нічого цікавого», — виводив він, а сам згадував про своє дитинство. І ті згадки так зворушили його, що він мало не заплакав. Він був незвичайною, обдарованою дитиною, якої ніхто не розумів. А коли підріс, його так само не розуміли. Лихо та й годі! Мумі-тато писав і думав, як усі каятимуться, коли прочитають його мемуари. Від цих думок він знову повеселішав і сказав сам до себе:

— Так їм і треба!

Тієї миті згори впала слива й залишила на папері велику пляму.

— Присягаюся своїм хвостом! — вигукнув Мумі-тато. — Ви вже дома?

Та коли він обернувся, то побачив не дітей, а буйні зарості, всіяні жовтими плодами. Він схопився на ноги, і відразу додолу посипався град слив. Під стелею розгалужувалося могутнє віття, що росло на очах і тяглося зеленим пагінням у напрямку вікна.

— Агов! — гукнув Мумі-тато. — Вставай! Ходи сюди!

Мумі-мама враз схопилася і вражено обвела очима свою кімнату, повну білих квіток. Вони звисали зі стелі на тоненьких стебельцях, оточені віночками з листя.

— О, які гарні! — зраділа Мумі-мама. — Це їх, мабуть, поначіпляв Мумі-троль, щоб потішити мене.

Вона обережно прогорнула ту квіткову завісу і встала з ліжка.

— Агов! — кричав за стіною Мумі-тато. — Відчини! Я не можу вийти!

Та Мумі-мама дарма пробувала відчинити двері. Товсте гілля витких рослин безнадійно забарикадувало їх. Тоді вона вибила шибку в тих дверях, що виходили на ганок, і на превелику силу вилізла через дірку. На ганку росли фігові кущі, а вітальня обернулася на справжній бір.

— Ой-ой-ой! — забідкалася Мумі-мама. — Це, певне, знову той капелюх.

Вона сіла долі й заходилась обмахуватися пальмовим листком.

З ванної кімнати, що геть заросла папороттю, визирнув Ондатр і сказав плаксивим голосом:

— Ось вам наслідки дурної забаганки збирати рослини! Я ніколи не довіряв Гемулеві!

Крізь димар повитикалися ліани, поповзли вниз по даху і вкрили будинок буйним зеленим килимом.

А надворі, на дощі, стояв розгублений Мумі-троль і дивився на величезну зелену купу, де безперестанку розпукувалися квіти й достигали плоди — з зелених ставали жовті, а з жовтих червоні.

— Принаймні будинок стояв тут, — сказав Пхик.

— Він усередині, — сумно

1 ... 14 15 16 ... 23
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диво-капелюх», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Диво-капелюх"