Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Барва чарів 📚 - Українською

Читати книгу - "Барва чарів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Барва чарів" автора Террі Пратчетт. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 57
Перейти на сторінку:
спостерігав за цим божевільним.

— Я МОЖУ ПОЗИЧИТИ ДУЖЕ ШВИДКОГО КОНЯ. БУДЕ ЗОВСІМ НЕ БОЛЯЧЕ.

— Ні! — Буйвітер повернувся й побіг. Смерть подивися йому вслід і з гіркотою знизав плечима.

— НУ Й ПІШОВ ТИ, — сказав. Він розвернувся й помітив продавця риби. Загарчавши, Смерть простяг кістяного пальця й зупинив серце чоловіка, та це не принесло йому багато задоволення.

Тоді Смерть згадав, що мало статися пізніше цієї ночі. Було б неправдою сказати, що Смерть усміхнувся, бо в будь-якому разі його обриси були вимушено застиглі у постійному вишкірі. Та він замугикав якусь мелодію, веселу, немов чумна яма, і, загаявшись лише, щоби витягти життя зі зустрічної мушки й одну з дев’яти життів із кота, що ховався під прилавком (усі коти здатні бачити в октарині), Смерть розвернувся й вирушив у сторону «Репнутого барабана».

Морпоркська вулиця Коротка фактично є найдовшою в місті. Вулиця Філігранна перетинає її впередній кінець, наче поперечина в букві Т, а «Репнутий барабан» розташований так, що з нього видно її всю вздовж.

У віддаленому кінці Короткої вулиці вигулькнуло щось темне і продовгувате, зі сотнями тоненьких ніжок, і почали бігти. Спершу воно рухалось незграбною риссю, але вже на половині вулиці помчало зі швидкістю стріли...

А вздовж однієї зі стін «Барабана», за декілька кроків від двох тролів, які охороняли вхід, повільно просувалася темніша тінь. Буйвітер спітнів. Якби вони почули слабке клацання у спеціально наготованих торбинках на його ремені…

Один троль ляпнув другого по плечу; це прозвучало, наче постукування одним каменем по іншому. Вказав на залиту зоряним сяйвом вулицю...

Буйвітер стрімголов вискочив зі свого сховку, обернувся й закинув свою ношу у найближче вікно «Барабана».

Це відбулося на очах у Візеля. Торбина, повільно перекрутившись у повітрі, перелетіла через кімнату і гепнулась об край столу. За мить золоті монети покотилися по всій підлозі, вертячись і виблискуючи.

У кімнаті раптом запанувала тиша, лише чулися тоненькі звуки золота та стогін поранених. Лайнувшись, Візель розправився з убивцею, з яким боровся.

— Це пастка! — крикнув він! — Нікому не рухатись!

Три десятки чоловіків і тузінь тролів, що кинулися до підлоги, ураз застигли.

Далі, уже втретє, розчахнулися двері. Крізь них влетіло двоє тролів, одразу щільно зачинили їх за собою, засунули важкий засув і втекли вниз по сходах.

Іззовні все голосніше долинало тупотіння ніг. Двері знову відчинилися, на цей раз уже востаннє. Власне, вони вибухнули. Великий дерев’яний засув відкинуло через усю кімнату; не витримав і одвірок. Двері й одвірок приземлилися на стіл, який розлетівся на друзки. Саме тоді застиглі бійці зауважили, що серед груди дерева щось є. Виявилося, це коробка, яка яро струшувала зі себе залишки розтрощеної деревини.

У зруйнованому дверному отворі з’явився Буйвітер і метнув чергову золоту гранату. Вона вдарилась об стіну й розсипалася золотим дощем.

Унизу в підвалі Грубань зиркнув догори, щось пробурмотів сам до себе і продовжив свою роботу. Увесь його вертозим’яний запас свічок уже був розкиданий по підлозі та змішаний із трісками. Тепер він вертів бочку з оливою.

— Страх-у-ванні, — пробурмотів він.

Олива розлилась і закрутилася потічком навколо його ніг.

Візель з лютим виразом на обличчі помчав до дверей. Буйвітер добре прицілився і мішечком зі золотом влучив злодію прямісінько в груди. Проте Імор гукнув і звинувачувально тицьнув пальцем. Зі свого сідала серед балок зірвався крук і, блиснувши розчепіреними пазурами, шугонув на чарівника.

Не долетів. Десь на півшляху з купи друзок виплигнула Скриня, на мить роззявилася на льоту й захряснулася знову.

Вона м’яко приземлилася. Буйвітер помітив, що віко знову прочинилося, ледь-ледь. Звідти висунувся довгий, мов лопата, і червонющий, мов буряк, язик та злизав декілька опалих пір’їн.

Тут же зі стелі впала величезна колесоподібна люстра й кімната занурилась у морок. Буйвітер присів і, неначе пружина, підстрибнув на місці, ухопився за балку й, дивуючись власній силі, розмахом підняв себе в порівняну безпеку піддашшя.

— Захопливо, правда ж? — пролунав голос прямісінько біля його вуха.

Унизу злодії, убивці, тролі й торговці — усі майже одночасно зрозуміли, що перебувають у кімнаті, підлога якої підступно всипана золотими монетами, а серед грізних фігур у напівтемряві є щось неймовірно жахливе. Усі як один кинулися до дверей, але в кожного було своє уявлення, де вони розташовані.

Понад тим безладом угор Буйвітер витріщився на Двоквіта.

— Це ти відрізав люстру?— прошипів він.

— Так.

— Як ти тут опинився?

— Я подумав, що краще мені не плутатись під ногами.

Буйвітер задумався. Йому нічого було відповісти.

Двовквіт додав:

— Справжнє бойовище! Ще краще, ніж усе, що я собі уявляв! Гадаєш, треба їм подякувати? Чи це все ти влаштував?

Чарівник незворушно глянув на нього.

— Гадаю, нам треба спуститись униз, — сказав він глухо. — Усі розбіглися.

Він потягнув Двоквіта через засмічену підлогу вгору сходами. Коли вони вихопилися, ніч уже добігала кінця. Ще зоріло кілька зірок, але місяць уже заходив, а докрайово виднілось слабке сіре світіння. Однак головне — вулиця була безлюдна.

Буйвітер принюхався.

— Відчуваєш запах оливи? — запитав він.

Із тіні враз з’явився Візель і підніжкою збив його з ніг.

На горішній сходинці підвалу Грубань став навколішки й намацав коробку зі сірниками. Вона була вогка.

— Я вб’ю цього котяру,— пробурмотів він і навпомацки почав шукати інші сірники, які зазвичай лежали на відкосі край дверей. Їх там не було. Грубань вилаявся.

У повітрі біля нього повис запалений ґнотик.

— ОСЬ, ВІЗЬМИ.

— Дякую,— відповів Грубань.

— ТА НЕМА ЗА ЩО.

Грубань приготувався кинути ґніт униз. Його рука застигла в повітрі. Він глянув на вогник і нахмурився. Тоді підняв його, щоб освітити приміщення. Ґніт не давав багато світла, але освітив постать у темряві...

— О, ні, — видихнув Грубань.

— О ТАК, — відповів Смерть.

Буйвітер покотився.

Мигцем він подумав, що Візель проткне його на місці. Але все було ще гірше. Візель чекав, доки Буйвітер підведеться.

— Бачу, маєш меча, чарівнику, — спокійно мовив він. — Сподіваюсь, ти піднімешся і покажеш, як вправно ним користуєшся.

Буйвітер якомога повільніше піднявся й витягнув з-за паска свій короткий меч, котрий відібрав ув охоронця декілька годин — мов сто років — тому. То була коротка тупа пародія, як порівняти з тонкою, як волосинка, рапірою Візеля.

— Але я не вмію битись мечем, — застогнав чарівник.

— То й добре.

1 ... 14 15 16 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Барва чарів», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Барва чарів» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Барва чарів"