Читати книгу - "Проблема трьох тіл"

— Ви були знайомі? — Ши ткнув в ім'я товстим прокуреним пальцем, забарвленим нікотином у жовтий колір. Ван Мяо нічого не відповів.

— А, значить, не були. Але хотіли б, так?

Тепер Ван Мяо стали зрозумілі мотиви генерала Чана щодо залучення до команди цієї людини, яка раніше вже служила під його керівництвом в армії. Ши, незважаючи на свої вульгарні манери, володів гострою, як бритва, спостережливістю. Може, він і не добрий поліцейський, у класичному розумінні, але професіонал до мозку кісток.

* * *

Торік Ван Мяо був призначений відповідальним за постачання нанорозмірних компонентів для «Сінотрона ІІ» — проекту прискорювача заряджених часток. Одного дня під час короткої перерви на будівельному майданчику в Лянсяні[15] він побачив картину, що вразила його уяву. Захоплюючись ландшафтною фотозйомкою, Ван Мяо часто знаходив у навколишній дійсності несподівані об'єкти і поєднання, які створювали химерні художні композиції.

Центральним елементом композиції був соленоїд надпровідного електромагніту, який вони встановлювали вже тривалий час. Заввишки у три поверхи, але ще наполовину незiбраний, магніт здавався величезним монстром зі сталевих блоків і плутанини труб системи охолодження на надплинних холодоагентах. Подібно до звалища брухту часів Промислової революції композиція втілювала в собі холодну байдужість технологій і варварську красу сталевих конструкцій.

Перед цим металевим монстром стояла струнка молода жінка. Освітлення композиції також було ідеальним: металевий монстр тонув у тіні поспіхом зібраної конструкції тимчасового даху, що підкреслювало його непривітну і відразливу красу. Але один промінь сонця, що заходить, проникав крізь центральний отвір у перекритті, золотячи самотню постать. Сяйво спадаючої хвилі волосся і білизна шиї над коміром комбінезона малювали в уяві картину квітки, що розпустилася посеред картини техногенних руїн, які утворилися після бурхливого урагану.

— На що вирячився? Повертайся до роботи!

Ван Мяо шокований повернувся, але виявив, що вигук директора Центру дослідження нанотехнологій стосувався не його, а молодого інженера, який також милувався жіночою постаттю. Відірваний від процесу споглядання мистецтва і повернений до реальності, Ван Мяо побачив, що жінка є не звичайним співробітником — головний інженер щось шанобливо їй розповідав.

— Хто вона? — запитав він директора.

— Ти повинен був здогадатися, — відповів директор, малюючи руками в повітрі велике коло. — Першим проведеним експериментом на цьому двадцятимільярдному прискорювачі буде, найімовірніше, перевірка її припущень стосовно теорії суперструн. Узагалі, старшинство має важливе значення в теоретичній фізиці, і вона ніяк не може виявитися тим, кому буде довірено право провести перший запуск прискорювача. Але шановані академіки не дуже бажають бути першопрохід-цями — побоюються провалитися й отримати удар по самолюбству і престижу. Ось чому в неї буде шанс.

— Що, Ян Дун... жінка?

— Як бачиш, — відповів директор, — але ми самі дізналися тільки позавчора під час першої особистої зустрічі.

— Може, у неї якісь проблеми з психікою? — втрутився молодий інженер. — Які можуть бути інші причини для відмови журналістам в інтерв'ю? Може, вона, як і Цянь Чжуншу[16], так і не з'явиться в телевізорі до самої смерті?

— Але ми принаймні знали, що Цянь — чоловік. Мені здається, у неї були якісь проблеми в дитинстві, що могло призвести до таких проявів аутизму, — сказав вражений Ван Мяо. Його персона ніколи не цікавила журналістів.

Ян Дун, проходячи з головним інженером повз Ван Мяо з колегами, які стояли, усміхнулася привітно й легко кивнула, не вимовивши при цьому жодного слова. Але Ван Мяо встиг помітити ясний погляд блискучих очей.

Пізніше того самого вечора Ван Мяо сидів у своїй лабораторії, розглядаючи закарбовані об'єктивом пейзажі, розвішані на стіні навпроти. Погляд притягувала фотографія панорами незвіданого світу за Великою стіною[17]: на світлині була зображена пустельна засніжена долина, облямована білосніжними горами. У кінці долини самотньо стояло зламане мертве, засохле дерево, скручене під ударами долі. Композиція була складена так, що дерево займало третину фотографії. Силою уяви Ван Мяо помістив силует дівчини, яка запала йому в душу, у далекий кінець долини. Несподівано композиція фотографії отримала новий сюжет, здавалося немов внутрішній світ прийняв дівчину у свої обійми і зробив поправку в правилах світобудови на її присутність, визнавши її первинним учасником сюжету.

Ван Мяо продовжив успішний експеримент і помістив дівчину в кожну фотографію на стіні, іноді розміщуючи пронизливі очі, що залишили слід у душі, на тлі пустельного неба. Ці фотографії також оживали, демонструючи приховану красу, про яку Ван Мяо навіть не підозрював. Він завжди вважав, що його фотографіям не вистачає трохи життя. Тепер він розумів, що вони чекали на неї.

* * *

— Усі перелічені у списку вчені за останні неповні два місяці наклали на себе руки, — сказав генерал Чан.

Ван Мяо був приголомшений цією новиною, немов ударом блискавки. Поступово його чорно-білі пейзажі зникали в темряві пам'яті. На фотографіях їй більше не було місця; погляд розчинявся в картині неба. Закарбовані світи були мертві, як і раніше.

— Коли... коли це сталося? — Ван Мяо запитав механічно.

— Протягом останніх двох місяців, — знову повторив генерал.

— Вас цікавить останнє ім'я у списку, чи не так? — запитав Ши задоволено і додав уже пошепки. — Вона остання, хто наклав на себе руки. Два дні тому, передозування снодійним. Вона померла уві сні без страждань.

На секунду Ван Мяо відчув навіть вдячність до Ши.

— Чому? — запитав Ван Мяо. Фотографії мертвих пейзажів, як слайди, досі крутилися в голові.

Генерал Чан відповів:

— Ми можемо сказати напевно тільки одне: усі ці люди керувалися однією і тією самою причиною, здійснюючи самогубство. Але сформулювати її непросто. Можливо, нам, неспеціалістам, важко її навіть зрозуміти. У розданих документах — частина передсмертних записок усіх жертв. Ви можете ознайомитися з ними після зустрічі.

Ван Мяо пробігся поглядом по текстах — усі вони були значними за обсягом.

— Докторе Дін, не могли б ви показати професорові Вану записку Ян Дун? Її записка найкоротша, але й найзмістовніша.

Той, до кого звертався генерал, досі сидів мовчки і, тільки через деякий час після питання, вийняв білий конверт і передав його Ван Мяо, який розташувався за столом навпроти.

Ши знову прошепотів Ван Мяо:

— Він був хлопцем Ян Дун.

Ван Мяо пригадав, що уже бачив Дін Ї на будівельному майданчику прискорювача заряджених