Читати книгу - "...коли один скаже: Слава Україні!"

Ураховуючи цю ситуацію, Москва намагається вирівняти свою слабість на морі надзвичайно сильною підводною фльотою. Західні експерти твердять, що СССР найбільше має підводних човнів і під тим оглядом далеко перевищує колишню силу гітлерівської Німеччини. Треба враховувати й те, що большевики використали досвід минулої війни, здобутки німецької техніки та застосовують різні нові винаходи. Через це підводні човни можуть бути в ато-мовій війні дуже небезпечними не тільки для морських, а теж для наземних об’єктів. Коли б в атомовій війні совєти використали свою велику перевагу підводними човнами, то цим вони значною мірою могли б вирівняти недостачу постійних баз поблизу американського континенту, якими розпоряджають американці, для ракетно-атомового обстрілювання противника.

В останніх перегонах озброювання головна увага обидвох сторін зосереджується на ракетній зброї. Не тільки в лябораторіях конструкторів і на дослідних полях з’являються все нові роди ракет, їх є вже чимало в серійній продукції та у військових складах. У парі з продукцією й випробуванням найважчих, далекобійних, чи т. зв. міжконтинентальних ракет, воєнна індустрія вже випускає більшою кількістю різні ракети середнього засягу й близького бою. На цьогорічній жовтневій параді в Москві вже показували великока-ліброву реактивну артилерію, яка, ніби, значно перевищує силу й засяг відомих «Катюш»[4]. Різнородність і широке впроваджування ракетної зброї вказують на загальне переконання в совєтському й атлянтійському бльоках, що саме цього роду зброя може надати остаточну перевагу в цілому озброєнні. Зокрема, ракети середнього й далекого засягу матимуть велике значення для широкопростір-ного знищування ворожих теренів важкими термоядерними бомбами. Під цим оглядом далеконосні ракети, керовані на віддаль, а ще більше баталістичні, відкривають майже необмежені можливості в бомбардуванні території противника. Оборона від них значно важча, ніж оборона від бомбардування з допомогою летунства й морської фльоти.

Спочатку виглядало, що Америка далеко випередила Москву в конструкції далекобійних ракет. Це й давало Заходові почуття переваги в модерній зброї ще якийсь час після того, як совєти зламали американський монополь на атомову й водневу бомбу. Несподіваним для Заходу було те, що СССР перегнав США запуском «супутників» довкола Землі, зайняв перше місце у виробництві та успішнім застосуванні ракет найдальшого засягу. При цьому дійшло до публічного відома, що совєти мають новий, незнаний на Заході погінний матеріал надзвичайної сили. Це надає їхнім досягненням у ділянці ракет й артилерії ще більшої ваги й тривкости.

Большевики, як звичайно, із великим галасом використовують свою теперішню перевагу в поодиноких ділянках воєнної техніки, збиваючи на тому політично-пропаґандивний капітал для своєї дальшої експансії. Але, розглядаючи справу холодно, не можна вважати большевицьких досягнень такими факторами, які засад-ничо й настало зміняють відношення сил у користь Москви. Тимчасові досягнення чи навіть довша перевага в поодиноких ділянках озброєнь ще не дають жодній стороні абсолютної переваги, поскільки мілітарні потенціяли складаються з багатьох факторів, а різні роди модерної зброї взаємно доповнюються й вирівнюються.

Переглядаючи головніші досягнення у продукції модерного воєнного виряду, приходимо до висновку, що обидва протиставні бльоки, атлянтійський і совєтський, орудують, приблизно, рівно-рядною мілітарною технікою. Безслідно проминув той час, коли США монопольне володіли атомовою й водневою зброєю, яка, хоч і не вдосконалена ще, давала західньому бльокові одноразову перевагу над СССР, і її не можна було вирівняти іншими факторами. Дальший розвиток озброєнь пішов усупереч сподівань Заходу. Він приніс удосконалення термоядерної зброї та іншого різнородного воєнного виряду, від реактивного летунства до ракет, не тільки для США, але й для СССР, уможливляючи таким чином усебічне застосування засобів масового й далекосяглого нищення. Тепер обидва бльоки, США й СССР, менш-більш однаково готові воювати тими модерними найстрашнішими засобами нищення. Можна сказати, що ракетно-термоядерна війна технічно дозріла в обидвох протилежних таборах. Через вирівняння, хоча б приблизне, найновіших технічних засобів масового нищення по одному й другому боці коло замикається. Залишається ще велике розхилення ножиць між: модерною наступально-нищівною зброєю та протиставними їй методами й засобами оборони. Але це розхилення теж однакове для обидвох сторін, тому воно не має вирішального значення, тим більше, що недостачі у власній обороні звичайно не спиняють аґресора від провокування війни.

Такий розвиток надав атомово-водневій зброї цілком іншого значення, ніж вона мала напочатку. Володіючи нею монопольно, США трактувала її як остаточний оборонний засіб від аґресії СССР, як середник відстрашування, що мав не допустити до виникнення третьої світової війни. Американські атомові й водневі бомби мали би бути засобами, спрямованими на придушення великої воєнної пожежі. Тепер же, коли термоядерні бомби й стрільна можуть падати по обидвох боках, вони стають тим матеріялом, який кожну більшу воєнну пожежу може перетворити в плянетну катастрофу цілого людства. Принцип, на якому засновуються конструкція й діяння атомової зброї, себто принцип ланцюгової експльозійної реакції — переноситься теж на наслідки застосування цієї зброї. Якщо б котрась одна сторона почала воювати термоядерними бомбами, то це автоматично викликало б таку саму відповідь противника. Остаточного кінця такої війни не можна докладно передбачити, але її наслідком напевно було б страшне спустошення на територіях обидвох бльоків, що втягнені у бойові дії. У цьому однозгідні теж компетентні політичні знавці.

У нашому розгляді істотне значення має питання: чи сучасні досягнення у воєнній техніці збільшують або зменшують можливість виникнення нової війни й наскільки. Коли американське монопольне посідання атомової зброї зводило її виключно до оборонного засобу від большевицької аґресії, то нема сумніву, що така зброя у виключному совєтському посіданні була б тільки поштовхом і знаряддям большевицької аґресивної війни. Бо рушієм такого чи іншого використання своєї сили та своїх засобів в обидвох випадках було й надалі буде засадниче політично-вольове наставлення даної держави. Зовнішні обставини та спроможність власних сил у порівнянні до сил противника тільки підсичують або погамовують пряме діяння у змислі внутрішнього наставлення.

Розглядаючи це питання на базі реальної політичної дійсности, треба узгляднити постійне діяння фактора домінанти в сучасних між-народніх відносинах, яким є експансія московсько-большевицького імперіялізму. У своєму нестримному намаганні далі поширювати свої володіння й підкорювати собі нові народи у вигляді їх комунізування червона Москва вживає всіх можливих засобів, які дають їй вигляди на успіх. До них належить теж підступна чи відкрита аґресивна війна, коли большевики сподіваються перемогти, а інші намагання не дають успіху через відпорність