Читати книгу - "Не мій мільйонер, Ірина Романовська"

Так. Годі ніяковіти. Треба вже поїсти нормально, бо з цими нервами за останні дні, я певно вже кілограма два втратила. Джинси на мені висять, як на заборі. Хоча, якщо він й надалі буде на мене так дивитися, то навряд я зможу навіть один шматочок проковтнути.

- Тоді вибери на свій смак, я все одно нічого тут не розумію. – закриваю меню та прибираю його на край.

Вирішую не боятися. Зрештою, не я пропадала хто знає де і не мені треба пояснитися.

– І я не на дієті, якщо що. Салатом не наїмся. - так і хочеться йому показати язика, але стримуюсь. У пристойному місці сидимо, та й люди довкола.

Коли офіціант ставить переді мною тарілку з крем-супом із цукіні , а перед Ігорем – стейк із яловичини, я сиджу в подиві:

- Без жартів? Крем-суп?

Не стримуючи сміху, Ігор починає різати свій стейк:

- Вирішив для початку перевірити твій апетит, мала.

- Ще раз назвеш мене мала і ця ложка полетить тобі просто в око.

- Бачила б ти своє обличчя у цей момент. Здаюсь, здаюся. - Він жартівливо піднімає долоні вгору. - Я замовив тушковані овочі з індичкою для тебе. Їх просто ще не встигли принести.

В решті решт я наважуюся спробувати цю зелену в'язку рідину, яка на вигляд не дуже приваблива. Але на смак крем-суп виявляється ніжним, трохи вершковим, і водночас пікантним через наявність у ньому спецій. Коли вже принесли другу страву, я зрозуміла, що суп був ще й поживний. Їсти більше не хотілося.

- Як твоя рука? Допомагають ліки?

- Так, дякую. - ніяковію я від його раптової турботи, смикаю серветку.

Цікаво чи довго Ігор робитиме вигляд що нічого не сталося? З мене вистачить, я маю запитати:

- Де ти був усі ці дні?

- Сталися великі проблеми на роботі. Після нашої прогулянки мостом, – Ігор в одно час стає дуже серйозним, – Тієї ночі сталася пожежа на об'єкті, який будує моя фірма. Нажаль є постраждалі. Тому потрібно було терміново виїжджати на місце події. Розмови з поліцією, допомога постраждалим, оцінка збитків. Водночас у ЗМІ з’явитися статті із приголомшливими  назвами. Загалом, щойно зміг повернувся і одразу до тебе.

- Який жах! Пробач мені, Ігоре!

Нахиляюся і простягаю свою руку через стіл. Накриваю його долоню на знак підтримки. Мені так соромно. Я всі ці дні думала, що він бавиться з іншими дівчатами, а він потонув  у жахливих проблемах.

- За що ти вибачаєшся? Ти ж тут ні до чого, – Протасов стискає у відповідь мою долоню. - Іди до мене, мала.

- Але жми на людях? – я озираюсь на всі боки.

- Ну той що? Кому яке діло? Хочу, щоб ти сиділа зі мною поряд. Я дуже скучив, Ань. 

Він тягне мою руку на себе і я піддаюся на його вмовляння. Обходжу столик, не розриваючи наших долонь. Обережно сідаю поруч з Ігорем, на край невеличкого дивану. Ігор, не зволікаючи, підтягує мене ближче. Обіймає міцно за плечі. Заривається носом у моє волосся і робить глибокий вдих:

- Ти й досі так смачно пахнеш, мала. Очманіти. Мені дуже не вистачало тебе всі ці дні, Аню.

Щоки-зрадники знову почервоніли від такої відвертості Ігоря. Джемпер різко став таким гарячим, що хочеться швидко його зняти. 

Бути поруч із Протасовим, вдихати його запах, відчувати його міцні чоловічі обійми – все це діє на мене магічним чином. Тому я, як наївна дівчина, вмить забуваю всі свої тривоги та страхи останніх днів.

Він сумував. Він за мною сумував. Я досі йому подобаюсь. Просто Ігор був зайнятий робочими проблемами, тому не зміг знайти жодної хвилини, щоб зателефонувати мені або скинути повідомлення. 

Саме так я себе заспокоїла та дозволила собі продовжити наше спільне проведенням часу.