Читати книгу - "Сироти долі, Olexander Sakal"

         Проте чого вартий цей раптовий прихід Івана… Він зрушив гармонію, поруйнував порядок в супокійному вулику його душі. Одне знати точно: Андрій спокусив Івана на те, щоб він змусив свого батька написати ті кляті десять ікон. Певне, Андрій заздалегідь знав, що іконописець ніколи не погодиться з його слів те зробити, навіть під страхом смерті. Тепер же, після вечірньої служби до Родіона Михайловича дійшло, що якщо він і в цьому разі відмовиться від роботи, то мало того, що за цим будуть покінчені всякі відношення із сином, так ще й зруйнуються плани на весілля, тому як гроші з ікон мали піти саме на нього. «Все ж, в такому випадку Іван міг би сам попрохати в того Звіра грошей» – думав Родіон, та думки ті миттю зникали, як тільки в його голові виявлялось марево, у якому його син постає за того самого Звіра з землі, який поклоняється Звіру з моря.

         «Я б зробив ті десять ікон. Без жодних проблем. Але я знаю, що вони мають бути богохульними, – говорив собі Родіон Михайлович. – Як я можу прималювати до Божого лику диявольські роги й ікла? Чи може примальовувати буду не я, а… Андрій? Господи, якби мені дано було хоч щось знати з того, що хоче той негідник, той Звір і тварюка! Десять диявольських ікон… може, він секту в себе влаштовує, чи що?.. Все ж, я повинен за них взятись, хоч би що там було. Прости мене Господи, прости, бо роблю це заради свого сина!».

         Родіон не став вмикати світло в майстерні, щоб ніхто не заходив до нього. Сергію Аврамовичу він передав, що буде на всенічній молитві в храмі, та просив не непокоїти братію з приводу його відсутності в келії.

         Він підібрав зі складеної купи дошку шістдесят на дев’яносто. Приготував потім усе необхідне: левкас, фарби, пензлі. Зробивши те, Родіон став на коліна і помолився Господньою молитвою три рази, стільки ж вдарив уклін і повернувся до робочого столу.

         Цього разу він вирішив почати з апостола Петра. До речі сказано, Родіон напам’ять знав кожне ім’я, виписане на тому папірці – їх, власне, було неважко запам’ятати.

         Апостола Петра він писав украй нечасто. В основному, йому приходилось це робити на розписі іконостасу в якійсь церкві, як-от в «Неопалимій Купині», котру він, щоправда, раптово покинув.

         Родіон занурив широкий пензлик у левкас і покрив ним шорстку поверхню дошки. Почекавши, коли левкас висохне, він узяв інший пензлик та став вимальовувати чіткі лінії образу. Фон він замалював жовтим кольором, тоді як німб білим. Апостол Петро зображувався по-різному, проте найчастіше із недовгою сивою бородою, та таким же волоссям. Щоправда, саме волосся Петро мав різне: міг мати пострижену на маківці голову, як у католицьких ченців, або бути лисуватим, мов апостол Павло. Родіон Михайлович вирішив, що краще написати ікону в традиційному виді, зі звичайним сивим волоссям.

         Щоб не втомлювати читачів, ми не станемо детально описувати увесь процес роботи. Скажемо лиш, що перший етап написання ікони він доробив десь о третій годині ночі. За наступну, Богородицю, Родіон Михайлович одразу взявся, проте за годину його раптом перебили дзвони, що сповіщали про підйом в монастирі.

         Родіон почував себе вкрай паршиво. Правду кажучи, він ледь дійшов до храму Димитрія Солунського – його пробирала небувала втома. Братія при тому дивилась на нього знову зі співчуттям, наче розділяючи якесь невідоме горе; або ж, цього дуже боявся Родіон, вони вже знають про те, що він зробив. Словом, знають всю правду. Через те він старався ні з ким сам не розмовляти – навіть з Володимиром не пересікався.

         Відбувши службу, Родіон, як ми вже знаємо, зустрів Віктора. Після тієї зустрічі іконописець зовсім помінявся у своїй поведінці, відкривався з усією душею до кожного. Надвечір йому неймовірно хотілося спати – потрібно бо розуміти, що Родіон не спав тоді цілу ніч, проте і цього разу до нього увійшов незваний гість. Від приходу того гостя піднесений настрій іконописця враз упав.

         Це був Андрій.

         Він безцеремонно увірвався в майстерню. Той час на його блідому, та хоч з виду спокійному обличчі відображалась нестримна лють. Родіон Михайлович, побачивши його, відразу підхопився зі стільця, щоб він мав змогу побачити, що замовлення в процесі написання. Іконописець старався не виказувати страху, проте це погано вдавалось – знаючи, перед яким звіром він стояв, це виявлялось  неможливим, адже Андрій і народився лише для того, щоб погубити людський рід! Ось же, перед ним той, хто вже зовсім скоро постане на всесвітній трон.

         Родіон наче знову побачив перед собою картини Апокаліпсису. «Я повинен стати Спасителем світу і людства» – подумав він, та в треморі обертаючи головою, шукав ефективне знаряддя для вбивства. Тим же часом Родіон відволікав Андрія словами.

         – Як тебе сюди пропустили?

         – Родіоне, якщо мені потрібно, я пройду де лише завгодно. Ти пам’ятаєш, як Юдейський цар ходив по воді? Так-от, я теж маю віру, більшу за будь-яке гірчичне зерно, і можу тому здвигнути гору. Я завжди вірив у Бога, я паломник зі самого дитинства. Та-от що: ти вже, бачу, почав робити мої ікони?

         Андрій підняв голову, щоб подивитись, як зроблена ікона. На столі тоді був образ апостола Петра.

         – Ого, та це ж один з моїх найулюбленіших апостолів – це ж Петро, так? Родіоне, а знаєш, який в мене улюблений апостол?.. Та що ж ти там шукаєш?

         В той момент Родіон Михайлович вже взявся за ножик з коротким лезом, для різьби по дереву. Він мав трикутне лезо з особливо загостреним вістрям, і тому навіть Родіон тієї миті зрозумів, що фатальним ударом виявиться тільки проникаючий удар в праву сторону шиї.