Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Наступного дня прокинулися від телефонного дзвінка. Не розплющуючи очей відповіла на дзвінок.

— Ало, — кажу сонно і ще хрипло.

— Одразу чути, що ви ще спите, це добре, — сказав лікар, його усмішку я вловила, а коли зрозуміла, хто дзвонить, швидко прокинулася.

— Доброго дня, лікарю.

— Здрастуй, здрастуй Ізабелла. Радий що ви все ж відпочиваєте.

— Я вчора на весіллі ледь не заснула, радує, що це було не моє весілля, а то було зовсім ніяково.

— Котра година? — сонно запитав Альфред, завозившись у ліжку.

— Та піди майже дві години.

— Скільки? — у шоці запитала я — Альфред, ми в гості спізнюємося.

— Відпочивайте, — сказав весело лікар і відключився.

Ми вдвох поспішили в душ і без сніданку поїхали в гості до Мартіни. Більшу частину дня я з прийомною матір'ю гуляла парком. Спілкувалися про все і ні про що. Але було дуже приємно бути поруч із нею. Таке душевне тепло і від неї відчувалася материнська любов. Альфреда на весь день ангажували принци. Потім, як дізналася, вони разом навчалися в одному військовому вузі, куди мій коханий вступив із братом за великим конкурсом і на найкращий факультет.

З Мартіною ми так гарно спілкувалися, що згадали про час тільки завдяки Його Величності та Альфреду, які прийшли до нас у малу вітальню.

— Дорога, дітям спати пора, а їм ще додому добиратися.

— Так нехай залишаються.

Я, намагаючись не скривитися, злегка посміхнулася.

— Мені вранці ще на тренування...

Благо додому доїхали швидко, все ж уночі дороги порожні. А вранці я ледь підняла себе в зал. Тренер побачивши нас двох сердито насупився і схрестив руки на грудях. Повів у гімнастичний зал і після невеликої розминки ми робили розтяжки.

— Ви зараз тільки й годитеся що для розтяжок — сонні й розслаблені. А гантелі вам небезпечно давати в руки, ще зашибете себе.

Чесно кажучи, на розтяжках трохи прокинулася. А я ще сьогодні одна на роботі без Антуана та Інги. На роботу мене везли мої охоронці, перед цим завезли в кафе на сніданок. А мені варто було опинитися в машині, одразу засинала. Зате варто було опинитися в офісі, всю сонливість як рукою зняло.

Не дивно стільки справ було заплановано на сьогодні. Антуан ще наприкінці минулого тижня почав складати мені список справ на наступний тиждень і орієнтовний план, що робити кожного дня. Золотце він моє! Щоб я без нього робила? Прокинулася від роботи, тільки коли Герман покликав мене на обід. У їдальні, яка насправді була місцевим кафе (як на мене схоже на шкільну їдальню) жаліслива жінка поохала, яка я худа, що мене терміново потрібно нагодувати (звучало як відгодувати). Доводилося ввічливо відмовитися від половини їй запропонованого, інакше я реально лопну.

Зі справами за планом, і навіть більше, я впоралася до третьої години дня. Якраз у цей час зателефонував Антуан.

— Як справи?

— Добре, зробила все за планом і те, що ще встигли принести.

— Молодець, мені тут уже передали, що хтось конкретно не виспався. Тож їдь додому відпочивати.

— Угу. А ви як?

— Дуже добре. Іди відсипайся.

Реально скористалася порадою і попросила Олега відвезти мене додому. Відправила Альфреду повідомлення, що я вже вдома і сплю. Прокинулася ближче до сьомої вечора, вже була бадьора, і хотілося піти погуляти. Умилася, вдяглася і пішла в загальну кімнату. З неї побачила на кухні Альфреда. Він готував...

— Вау, несподівано.

Він здивовано подивився на мене, явно хтось не очікував, що я так швидко прокинуся.

— Привіт, а я тут вечерю романтичну готую.

— Чудово. Це макарони з сиром?

— Так, — сказав він зніяковіло, — я не особливо то й умію готувати. Хотів запросити тебе в ресторан, але занадто пізно кинувся столик замовляти. Ось думав на даху з тобою повечеряти. Буде навіть цікавіше й усамітнення.

— Згодна. Тільки давай поїмо на кухні. А чай візьмемо на дах. Я просто люблю макарони з сиром гарячими їсти, а ми поки дійдемо, поки будемо їсти вони швидко охолонуть. А чай він не так швидко остигає. І там у холодильнику були тістечка для нас.

Альфред зніяковіло тільки посміхнувся і кивнув. То не спроста він так ніяковіє і нервує.

— У тебе все добре?

— Так. Допоможеш?

— Угу. Не нервуй, усе добре.

— Вибач, я просто хотів зробити все по-особливому.

Підійшла до нього, обійняла за шию і поцілувала в губи. Потім допомогла організувати вечерю і накрити. Він дістав графин із темною рідиною.

— Це сік, — сказав він суворо, — жодного алкоголю.

— Дякую.

Поїли переважно мовчки. Альфред з цікавістю поглядав на мене і думав про щось своє. А я посміхалася і мені було цікаво, що він задумав. Я була просто в передчутті чогось хорошого. Ось просто відчуваю, що є якийсь сюрприз.