Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— А чого ви не на даху? — запитала Настя.

— Скоро підемо, з чаєм, — відповіла їй.

— А, — багатозначно протягнула вона, так навіть подруга знає, що за сюрприз.

Поки поїли закипів чайник. Я заварила чай у великому чайничку і поставила чашки і все необхідне на тацю. Коханий прибрав посуд у мийку і взяв тацю.

А на даху на нас чекав красиво накритий столик. Я завмерла від несподіванки, так красиво це було і так несподівано. Та й узагалі в мене вперше таке в житті. Перший раз хлопець робить такий приємний сюрприз для мене. Біла скатертина, квіти на столі, келихи з соком (аля вино) і свічки.

— Ізо, допоможеш? — запитує коханий не бачачи ще моєї реакції, потім повернувся і я бачу його щасливу посмішку — Допоможеш?

Киваю і швидко підходжу до нього. Ставлю чайник і чашки на стіл. Альфред переставляє блюдця з десертом. Здається, я трохи зіпсувала нам романтичну вечерю...

— Мені різко захотілося одягнути сукню, — сказала я не подумавши.

Альфред розсміявся і обійняв мене.

— Ти прекрасна навіть у джинсах, та й я не в смокінгу.

— Тут дуже красиво. Це так незвично. Дякую.

Він усміхнувся і поцілував у губи.

— Це ще не все.

 Він відвів мене трохи вбік і став на одне коліно. У мене різко почала паморочитися голова. А він уже дістав із кишені штанів маленьку оксамитову коробочку і відкрив її.

— Ізабелло, ти станеш моєю дружиною?

— Так, — кажу, ледь чуючи свій голос.

Зате він мене чудово почув. Встав із коліна, дбайливо взяв мою руку й одягнув каблучку. Потім ніжно-ніжно поцілував. А я все ще не вірила в те, що трапилося. Це просто здавалося якимось нереально класним сном.

— Мені це не сниться?

— Ні. Ізабелло, я шалено тебе кохаю.

— Я тебе теж кохаю, дуже-дуже.

Альфред посадив мене за стіл і налив чай. Поки він це робив, дозволила собі подивитися на каблучку. Вона ніжна, тонкий золотий обідок із камінчиками.

— Подобається?

— Так. Вибач за дурне запитання, а що це за камінчики?

Краще б я в цей момент чай не пила...

— Діаманти.

Ну ось подавилася, тим самим налякала коханого чоловіка.

— Не потрібно так нервувати, — спокійно сказав Альфред, — я можу собі дозволити дарувати тобі дорогі прикраси. У мене тепер хоча б є, кому гарні подарунки робити.

— Це просто несподівано. А як ти розмір підібрав?

— Настя допомогла.

Далі мовчки з'їли десерт, і Альфред повів мене до краю даху. Обійняв зі спини і так ми стояли, дивилися на місто внизу. Красиво!

— Я зважився остаточно, коли ти полетіла на Якуїн—2. Останньою краплею було коли Нейтан сказав, що ти потрапила в лікарню. Я так боявся тебе втратити і не встигнути. Хоча це ж не вбереже тебе... А мені так хочеться тебе захистити від усього.

Повернулася до цього неймовірного чоловіка, і обійняв двома руками.

— Коли ти хочеш, щоб ми одружилися?

— Не знаю. Просто хочу щоб було красиво.

— Тоді навесні. Осінь і зима в нас теплі відносно, але багато дощів і туманів. Скоро з даху не буде видно місто внизу.

— За те буде видно зірки. Дякую тобі за вечір, за цю атмосферу і квіти. Мені їх раніше ніколи і ні хто не дарував.

Мене поцілували в ніс. Так приємно бачити його щасливу посмішку. Ми прибрали за собою і пішли спати.

Наступного дня, після роботи Альфред запросив мене в кафе, щоб я з ним і його друзями щось обговорила і допомогла своїм жіночим поглядом. Своїх охоронців я відпустила вже біля кафе. Вони переконалися, що я зустрілася з Альфредом і пішли.

— Бережуть тебе.

— Ага, тепер так просто не звільнишся від них.

— Усе правильно, ти мій скарб і маєш бути під наглядом, у безпеці.

Поки не приїхали його друзі та колеги вирішили трохи обговорити весілля. І те що потрібно Мартіні сказати про заручини.

— Ти яке прізвище будеш брати? — запитав коханий.

Я задумалася.

— Мм, а я сильно нахабствую, якщо я попрошу тебе змінити прізвище? Мій батько був би щасливий.

— Це цілком розумно. На додачу, що Аренсінг не моє рідне прізвище. Нам із братом дали його в притулку, — бачачи моє здивування, він пояснив. — Ми з Рональдом не знаємо своїх батьків. І до притулку потрапили, коли йому був рік, а мені два. До того ж нас залишили вночі без речей і документів. Пошуки рідних теж ні чого не дали. Ні тоді, ні тим коли ми виросли, вивчилися і вже служили. Немов їх ніколи й не було... І в моїй роботі ми з хлопцями вкрай рідко використовуємо імена та прізвища. Тому, я можу спокійно змінити прізвище з вигаданого на твоє. І для мене це буде дуже приємно. На додачу, коли у нас будуть діти і вони виростуть. Загалом якщо вони підуть твоїми стопами.