Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Їм буде простіше з прізвищем Норіх, бо є вже позитивна історія.

— Так. І якби ти змінила прізвище, це б могло, напевно, на фірмі позначитися.

— Можливо. Занадто в багатьох вона документах значитися і занадто багато переоформляти.

Ми посміхнулися одне одному. До нас підійшли хлопці.

— Привіт, — сказали його друзі в різнобій.

— Привіт, — сказала я.

— О, шикарна каблучка! — сказав один із хлопців — Вітаю!

— Як би нам поміститися? Може, ви пустите мене до вікна і знову сядете? — просив Ріхард.

У кав'ярні були м'які лавки—диванчики, що впритул стояли до вікна. За бажання можна було поміститися в чотирьом.

— А я не поміщуся, — ображено сказав Антон.

— Помістишся, — махнув йому друг, — сядеш із краю.

Втиснулися всі. На мене всі уважно дивилися. Я посміхнулася.

— Що ви так на мене дивитеся?

— Альфред, ти їй не розповів?

— Не встиг. Ми інше не менш важливе питання обговорювали.

— Давайте що-небудь замовимо, а то неввічливо так сидіти.

Я собі замовила сирну запіканку з фруктами. І солоденьке, і корисне. Антон їв варене м'ясо з кашею. На мій цікавий погляд сказав:

— Мені тренер дієту склав. Несмачно, але корисно. Я вже трохи схуд, на два кілограми.

— Молодець.

— Загалом Іза тут така справа. Нам потрібно буде відправити вас з Альфредом на одну тусовку, вона ж благодійний аукціон. Обов'язковий внесок за вас заплатять, ну в сенсі тобі перерахують гроші, а ти від свого імені оплатиш. Потрібно щоб ти підібрала вам правильний одяг.

— А чому ми з Альфредом?

— Ну ніби ти єдина, як би це сказати... — зам'явся Ріхард.

— Ти єдина, хто підходить за становищем у суспільстві, — сказав Антон, — туди пускають тільки тих, у кого є певні статки. Альфред у нас встиг, звісно, статки певні заробити. Але за тими мірками копійки.

— Антош у твоїх вустах це звучить якось вульгарно, — пирхнув Альфред.

— Я взагалі тебе скупердяєм хотів назвати. Як так примудрився стільки зібрати?!

— Не витрачав на дрібниці й жив у військовому гуртожитку. І тут узагалі половина від брата перейшла.

— Ясно, а що нам там потрібно буде робити?

— Мені дещо дізнатися. Тобі просто посидіти на торгах і ні куди не лізти. Я взагалі проти, щоб ти йшла. Можна попросити принців допомогти.

— Ти що вирішив орієнтацію змінити? — запитав його Антон — Ми це вже обговорювали. Туди можна прийти з кимось і цей хтось має бути відомим і багатим. До того ж непристойно багатим.

— Так і хочеться запитати, у чому підстава, — сказала я тихо.

— Жодної підстави, — сказав Ріхард.

— Ага, не переконав. Гаразд, якщо у вас інших варіантів немає. Покажіть мені якого рівня захід. І скільки внесок.

Поки один із хлопців шукав сайт із майбутнім заходом. Ріхард м'явся, не міг сказати ціну. Я подивилася на коханого.

— Пів мільйона.

Я закашлялася. Потім показали сайт, довелося задуматися. Кого вони там будуть ловити або що шукати.

— Ізо, ось навіть ну думай про мою роботу. Просто допоможи бути там на рівні.

— Це ти добре зараз помітив. Костюмчик потрібно буде підібрати.

— Ми з хлопцями знайшли мені кілька варіантів костюмів.

— Можеш їх сміливо спалити. Ти ці фото бачив? Як ти думаєш, скільки коштує костюм цього чоловіка? — я показала й іншим хлопцям фотки з минулого аукціону. Вони тільки плечима знизували — Його прикид коштує не менше ніж внесок. І твій або чийсь там костюм матиме просто безглуздий вигляд. Коли захід?

— У суботу.

— Шикарно, а в п'ятницю не могли мені про це сказати? Взагалі такі костюми шиють на замовлення за місяць. Так потрібно подумати, де можна знайти тобі пристойний костюм. Був би живий тато, у нього запитала. Тепер буду в інеті шукати.

Поки я зависала за планшетом, хлопці мовчки їли. У кафе зайшов мій тренер зі своїм другом, ще одним тренером. Він першим побачив Альфреда і привітався з ним.

— Доброго дня, — сказала я здивовано.

— Здрастуй, здрастуй. Дивлюся, поєднуєш солодке з корисним, молодець, сир корисний для організму, що росте.

— Я не дитина, — сказала втомлена.

Тренер підколював мене, порівнюючи з дитиною.

— Та годі, я ж жартую. Відпочивайте. І виспіться перед тренуванням, а не як учора.

Вони пішли за дальній столик. Хлопці ще деякий час дивилися їм услід.

— Це твій тренер? — запитав Антон.

— Угу. Приколіст, із дитиною мене порівнює. Майже визначилася, куди йти за покупками.