Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

На екрані в кав'ярні замиготіли надто знайомі кадри. Хто завгодно міг подумати, що відео знято на екшн-камеру, закріплену на голові, але тільки не я. Надто добре пам'ятала місцевість цієї планети. Альфред не відразу відреагував. Зрозумів що, щось недобре за моєю реакцією і як я застигла. А на екрані були поки що просто краєвиди і як я біжу, і те, що я в цей час бачила. Не сперечаюся, красиво. Особливо вид зі скелі на річку і внизу літають зграї птахів. Цікаво виглядає навіть те, як я підіймаюся по скелях. Сторонній спостерігач напевно навіть не впізнає, що це я...

— Яким чином це потрапило в ефір? — запитав Альфред.

— Красиве відео, — сказав його друг.

— Головне щоб тільки в такому ж дусі було, а не дещо інше... — сказала я насторожено — інакше потягне на фільм жахів.

А далі картина змінилася і було видно як я біжу рівною місцевістю. Одразу впізнала, що цей раз, коли я бігла з чоловіком від диких собак. Так все точнісінько, ось ми біжимо, я падаю. Жменя землі й перекат.

 — Альфред можеш щось зробити? — з питаю і намагаюся не дивитися на екран.

Він вийшов з-за столу став комусь дзвонити. А далі вид на зоряне небо і в мене холоне всередині. Це та ніч, коли загинули хлопці. І так далі все з моїх спогадів. Я відвернулася, а хлопці мовчки дивляться.

— Це ж брат Генрі... — упізнав Ріхард.

Я не дивлюся на екран, хлопець подивився на мене здивовано. У нього здається склалося два плюс два. Повертається злий Альфред.

— Ріхарде, подзвони своєму начальству, нехай натиснуть і це вимкнуть.

Хлопець вийшов з-за столу і теж пішов дзвонити. Далі мої спогади вже не записували. Тож знову пішла реклама.

— Який придурок запустив це по ТБ? — запитав Антон — це ж можуть побачити діти. Іза ти ще з нами? Знепритомніти не збираєшся падати?

— Ні, не збираюся.

Ріхард повернувся за кілька хвилин.

— Усе розібрався. Декому трендулів дадуть.

Хлопці продовжили їсти. А я не могла далі засунути в себе залишки смачної запіканки.

— Ти чому не їси? — запитав Антон.

— Апетит пропав.

— Через відео? — я кивнула — Забий, олуха покарають. А ти молодець що вижила. Таке не кожен мужик переживе, а тим паче тендітна дівчина.

— Просто вони теж могли вижити.

— Але доля розпорядилася інакше, — сказав Альфред і обійняв мене, — не можу їх судити, але все ж вони заслужили на таку долю. Урси їх швидко вбили. А у в'язниці за свої гріхи вони б довше мучилися, — я дивилася на нього з нерозумінням. — За ті знущання над дівчатами й убивство, що хлопці скоїли, їм би було погано у в'язниці. Їхні справи взагалі на вишку тягнуть.

— Не уявляю як ти вижила, — сказав Ріхард.

— Бігаю швидко, — сказала з усмішкою — втекла одразу ж, тієї ж ночі. І було пофіг на урс. Ну що я дещо знайшла, треба їхати.

— А можна я з вами поїду, — сказав друг Альфреда.

— Гаразд, — сказав Альфред.

Ми залишили гроші за перекус і пішли до машини. Друг Альфреда був такого самого зросту й статури, що й він, власне в нього всі друзі однакової статури. Антон тільки виділяється. Але якщо він схудне, то теж буде вельми привабливим. Хлопець представився як Гаррі. Альфред сів за кермо. Я назвала йому адресу і ми поїхали.

Приїхали ми до висотної будівлі, в якій розташовувалося безліч магазинів, салонів, коротше, багато всього і все в одній будівлі. Є шанс знайти те, що нам потрібно. Я швидко знайшла інформаційний стенд і стала вивчати, де може бути те, що нам потрібно. Адже потрібно не просто костюм купити, а дорогий елітний костюм. За який не просто неміряно грошей здеруть, а він ще й виглядатиме на рівні. Знайшла на одному з найостанніших поверхів будівлі те, що нам потрібно. Там усе тільки для чоловіків і ціновий діапазон той що потрібен. І там навіть салон краси для чоловіків є і кафешка перекусити.

— Готовий? — запитала в коханого, варто було нам зайти в ліфт.

— До чого?

— Зараз будемо тебе переодягати і можливо багато разів.

— Я сам усе оплачу.

— Добре. У тебе картка з собою?

Альфред із Гаррі переглянулися й уважно втупилися на мене.

— Хлопчики, ви що на мене так втупилися? Ми йдемо не подивитися і поміряти, а за покупками. Значить так хлопці. Я сьогодні купую те, що потрібно на нашу вилазку на аукціон. Ти потім, якщо вважаєш за потрібне, повертаєш переказом на карту.

— Згоден, — швидко зорієнтувався хлопець. — А тебе ми, коли одягати будемо? Чи в тебе вже є сукня?

— Завтра приїду і погуляю на іншому поверсі тут тільки для чоловіків.

Варто було вийти на поверсі, одразу занурилися в атмосферу дорогого одягу. Щоправда в першому ж магазині мені ні чого не сподобалося. Коштує дорого, але не того рівня.

— Що тобі не подобається? — запитав Гаррі, після третього магазину з костюмами. — На мою думку, шикарні костюми.

— Так хороші, на весілля зійде. Але не для дорогої вечірки на яку ви нас відправили. Якщо Альфред з'явиться в такому, його виставлять, бо не того рівня костюмчик на ньому. Занадто проста й дешева тканина.