Читати книгу - "Мобі Дік, або Білий кит"

Проте, без сумніву, найбільш вражаючим з усіх китоподібних реліктів є майже цілий гігантський скелет вимерлого чудовиська, знайдений 1842 року на плантації судді Крея в Алабамі. Марновірні раби з найближчого селища зі страху вирішили, що то рештки одного із загиблих янголів. Алабамські вчені заявили, що кістки належать велетенській рептилії, яку вони спішно нарекли Базилозавром. Та коли рештки цих кісток відправили за океан англійському анатому Оуену, з'ясувалося, що ця «рептилія» — просто кит, хоч і давно вимерлого виду. Це може послужити додатковим красномовним доказом того, про що вже не раз ішлося в цій книзі: скелет кита дає вельми неповне уявлення про справжні обриси його тіла. У результаті Оуен перейменував чудовисько у Зевглодонта і у своїй доповіді, прочитаній на засіданні Лондонського геологічного товариства, оголосив його, власне, одним із найдивовижніших створінь, які припинили існувати внаслідок змін на земній кулі.

Коли я стою посеред цих величних левіафанських скелетів, черепів, зубів, щелеп, ребер і хребців, що мають певну подібність із кістками нині існуючих порід морських чудовиськ і водночас виявляють беззаперечну спорідненість із своїми дуже далекими предками — вимерлими доісторичними левіафанами, мене немовби відносить потопом назад, у ту незбагненну епоху до початку часів; адже час почався разом із людиною. Сірий хаос Сатурна обертається навколо мене, відкриваючи моєму затьмареному, нажаханому зору полярну вічність, де бастіони криги насувалися і вривалися в широти нинішніх тропіків і на всі 25 000 миль земної окружності не було ані клаптика населеної землі. Весь світ тоді належав киту; і він, володар світового простору, ралив моря там, де тепер простяглися Альпи і Гімалаї. Хто ще може похизуватися таким довгим родоводом? Гарпун Ахаба пролив кров, древнішу від фараонової. Сам Мафусаїл здається школярем у порівнянні з китом. Я озираюся, щоб потиснути руку Симові[333]. Я завмираю, дивлячись на всі ці китові страхіття в їхньому домойсейовому, самочинному існуванні, яке було до початку часів і тому неодмінно буде й тоді, коли завершиться людське буття.

Проте Левіафан залишив свої сліди не тільки на дагеротипах природи, і не тільки вапняку та крейді він заповідав свій давній портрет; і на єгипетських табличках такої давнини, що й самі вони можуть вважатися викопними рештками, ми знаходимо ясні відбитки його плавців. Років п'ятдесят тому в одній із прибудов великого храму Дендери[334] була знайдена на неосяжній стелі ліпна й розфарбована планісфера, що рясніє кентаврами, грифонами й дельфінами, схожими на ті сміховинні фігури, якими населяють небесну сферу сучасні астрономи. І поміж них плив, як було споконвіку, стародавній Левіафан; він плавав на цій планісфері за багато віків до того, як поклали в колиску мудрого Соломона.

Також не слід нехтувати іншим свідченням древності кита в його власній, кістковій, післяпотопній подобі, яким є розповідь вельмишановного Джона Лео[335], стародавнього мандрівника по Варварії.

«Неподалік від берега в них є храм, перекриття і крокви якого зроблені з кісток кита; бо в тих краях море часто викидає на берег величезні китові туші. Простолюд вірить, що завдяки таємній силі, подарованій Богом цьому храму, кожного кита, який пропливає поблизу, чекає миттєва загибель. Істина ж у тому, що по обидва боки від храму є скелі, які виступають в море на дві милі і вбивають китів, коли ті на них наражаються. Іще там показують диво — китове ребро неймовірної довжини, що лежить на землі опуклою частиною догори й утворює арку, до середини якої не дотягнеться навіть людина, що сидить верхи на верблюді. Це ребро (каже Джон Лео) нібито лежало там ще за сто років до мого приїзду. Місцеві історики стверджують, що колись у цьому храмі з'явився Пророк, що провіщав появу Магомета; а дехто насмілюється твердити, що самого пророка Йону кит виблював біля підніжжя цього храму».

Тут, в Африканському Храмі Кита, я покину тебе, читачу; і якщо ти з Нентакету, якщо ти китобій, ти мовчки помолишся в ньому.

Розділ 105

Чи зменшується велич кита? Чи чекає його зникнення?

Отже, якщо Левіафан випливає до нас із первісних глибин вічності, буде доречним поцікавитися — чи не поменшав він у порівнянні зі своїми величними предками?

Проте дослідження не лише показують нам, що сучасні кити переважають за розміром тих, чиї скам'янілі рештки знайдені в третинному періоді (включаючи чітко обмежений геологічний пласт, що передує появі людини), але й свідчать про те, що в межах третинної системи кити пізніших формацій мають більший розмір, ніж їхні пращури.

З усіх доадамітових китів, що були викопані досі, найбільшим, безперечно, є алабамський кит, про якого згадувалося в попередньому розділі; проте і його скелет у довжину не мав навіть сімдесяти футів. Водночас виміри скелета великого сучасного кита, як ми вже знаємо, становлять сімдесят два фути. А я чув від бувалих китобоїв розповіді про кашалотів, що на час піймання мали ледь не сто футів у довжину.

Та, можливо, кити наших часів, переважаючи за розміром китів усіх попередніх геологічних періодів, від часів Адама все ж встигли виродитися?

Безперечно, ми хоч-не-хоч зробимо такий висновок, якщо будемо брати до уваги свідчення таких джентльменів, як Пліній[336] та інші природознавці стародавнього світу. Адже Пліній розповідає нам про китів, чиї живі тілі мали площу в кілька акрів, а Улісс Альдровандус[337] — про китів у вісімсот футів завдовжки; не кити, а канатні фабрики чи тунелі на Темзі! Та й за часів Бенкса і Голендера — природознавців Кука — був один датчанин, член Академії наук, який твердив, що ісландський кит (якого він називав reydan-siskur, або зморшкувато-черевний) має сто двадцять ярдів, або ж триста двадцять вісім футів довжини. І цей твір був опублікований не так давно — року 1825 від Різдва Христового!

Та хіба ж хоч один китобій повірить у ці байки? Ні. Сучасний кит такий само великий, як його предки за часів Плінія. І якщо я колись піду туди, де перебуває Пліній, я, китобій (не те що він!), насмілюся сказати це йому у вічі. Я просто не доберу розуму, як це може бути: якщо Єгипетські мумії, поховані за тисячі років до народження Плінія, у своїх гробницях не мають стільки футів і дюймів у довжину, як сучасний житель Кентуккі у шкарпетках; і якщо худоба та інші тварини, зображені на стародавніх єгипетських і ніневійських таблицях[338], за своїм масштабом доводять нам,