Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Під Савур-могилою 📚 - Українською

Читати книгу - "Під Савур-могилою"

250
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Під Савур-могилою" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 149 150 151 ... 173
Перейти на сторінку:
будемо тримати через посильних сотника Гука! Бог нам у поміч! — перехрестився і вклонився кошовий до натовпу навсібіч.

На сімдесяти думбасах-байдаках виплив тоді кошовий із товариством і мав при собі дві гарматки, десять гаківниць, сотню рушниць-мушкетів, досить луків і стріл, списів, арканів та шабель, десять кадубів пороху та тридцять — рибної пастроми. Було достатньо і води, сухарів із малая, коржів, перепічок та в лоєві й смальці зварених каші із пшона і мамалиги з кияшного борошна, трохи оковитої та свіжої браги. Та найбільше кошовий тішився вузлуватими гаками на шнурах для абордажу, очеретяними куликами для спасіння на водах, різною цельбою-ліками з павутинням, селітрою, поташем і полотнами для ран.

І добовталися врешті чорноморці, щасливо обминувши ординські та турецькі застави, до Сулинського гирла, запливли вночі в його хащові очерети й лепехи, звідти стали наглядати прихід яничарських галер-сандалів, вивантаження їх, та оякорення на кітниці, перевіз новим мостом батов-валок із начинням.

Як не тнув у засаді козацтво гнус, було радісно, бо яничари безпечно висаджувалися вдень і вночі при світлі багать і, лаштуючись у шеренги, правилися із зеленим стягом у козацький край, будячи холод в душах козаків і Сірка.

Кошовий, спостерігаючи той мурашник, клопітно й морочно зважував та прикидав, як зненацька захопити сандали, що безперервно прибували та залишалися при малій варті гойдатися на кітницях-якорях і при березі, і на віддалі в морі. Падіння гаків на сандали могли розбудити сонну варту, і тоді без жертв годі було обійтися, а їх Сірко не міг допустити. Тяжко те стеження давалося козакам у сховах, бо до свідомості, що край повниться яничарами, додавалася мука від комариних укусів, а срібний неспинний дзенькіт комах доводив окремих січовиків до нестямства. Не знати вже, що й було б, коли б третього ранку прибуття яничарів із кіньми, буйволами та верблюдами не припинилося, а після мертвої тиші не піднявся спершу вітер, а до ночі, як вимолений у Бога, вітролом, та ще такий, що аж кидав сандали, ледь не перевертаючи їх.

Не обійшлося без козацьких втрат ні на березі, ні на сандалах, але в запеклих сутичках вся флотилія врешті була абордажована й захоплена козаками, варта пов'язана, каторги випорожнені від зброї і майна, а так як втопити їх на мілинах не було спромоги, то довелося носити жарища з набережних багать і палити їх увесь день уже й з допомогою вивільнених каторжан, за винятком однієї, яка була далеко в морі й зуміла втекти. Спаливши ще й нового моста та кілька поромів, козаки, хоч і смертельно зморені, в наступну північ, поховавши на кручі мертвих побратимів, не гаючись, випливли в зворотну путь, маючи за гребців полонених яничарів, яких налічувалося близько п'ятисот. Сірко, із-за відсутності місця на своїх гончаках, лишив таку ж кількість своїх січовиків у Кардишині для закупівлі коней у буджаків. Наскільки цей похід для козаків був зискливим, настільки для яничарів — ганебним, збиточним. Із сандалів козаки пожалували сім гармат із ядрами й порохом, чимало сиричних шнурів, гору вітрил, запасних ятаганів, мушкетів та турецьких рушниць, значну грошову ґамзу, багато щонайкращих луків і стріл з добротними сагайдаками, купи тканин та нового одягу. Взяли січовики й двадцять прапорів, а між капудан-агами їм попався сераскир Рустем-паша, що був асес-башею на всіх сандалах. Звільнили козаки та взяли з собою і сто трьох веслярів-каторжан, вісімдесят сім з яких були рідними русинами.

Поки Сірко з товариством правилися морем до Січі, залишені в Кардишині козаки на чолі з отаманом Шашолою придбали добротних коней і по путі в Кіш спалили мости на Вузі, захопили шмат яничарського обозу з добрами, що правився на Чигирин, зманили велетенський табун осідланих яничарських коней на пастівнику і скачем погнали його в Запороги. Турецькому візирові Ахмедові Капрюлі довелося, проклинаючи Січ і шайтана Сірка, відпровадити назад на Буг і Дністер молдавського та волоського господарів для відбудови переправ і мостів. Поскуб, завдяки Сіркові, яничарів і король Ян, розбивши їхні загони під Брацлавом, спаливши дощенту саме місто. В подячному листі по цьому він уже вкотре назвав Сірка «гетьманом із гетьманів і лицарем із лицарів».

Та поки Сірко обтяжено правився морем, турки прибилися до Чигирина: Мурад-Гірей — на Росаву, а Юрій Хмельницький із Кара-Мустафою — під Переяслав. Бій під Чигирином був нечуваним: проти двохсот п'ятдесяти тисяч яничарів і ординців вийшло стільки ж гетьманових і слобідських козаків. Від тієї переможної битви в народі лишилися видива нашестя сарани, а по перемозі — «жахного повшехного згону» тисяч окайданених чигиринських родин до Сибіру, хоч вони ще вчора допомагали Самойловичу розгромити турецько-ординське військо. І то ж був уже котрий «жахливий повшехний згін на благо живота майбутньої імперії!».

Вершиною бою в Чигирині був підпал порохових склепів козаками-слобожанами під командою шотландського генерала П'ятрик Гордона. Вибух знищив велику кількість яничарів, налякавши решту так, що нещасний князь утік аж до Сорок. По цьому побоїщі Правобіччя лежало пустелею-руїною, хоч в окремих містах серед печищ залишились рештки оборонців: в Коростишеві — п'ятдесят вісім міщан, в інших — ще менше. Рай земний перетворився на Дике поле. Лише в лісних хащах та байраках продовжували животіти рештки великого народу-трударя й захисника краю. Невідомий літописець лишив нам запис: «Такої війни, як тоголітня, і такого горя людського ніколи й ніде на землі не відала історія!..»

По відході з України Кара-Мустафа послав у Ачи-Кале Мамар-Азу відновити фортецю, але Січ не могла того допустити, тому як роботи вже закінчувалися, по Туковому звідомленню Сірко з товариством чорноморців напав на Очаків, полонив Мамар-Азу і його будівників та привіз їх у Січ, знову зруйнувавши фортецю. За полонених Кіш виміняв потім частину кодимців і балтців із ясиру. В цей час у Корсуні об'явився полковник Яненко, який організував із решток правобічного населення сякий-такий полк козаків, пристав із ними до князя Юргія, як наказний і обозний, а невбарі об'явив себе гетьманом Правобіччя, і хто зна, чим би те кінчилося, коли б на нього не напав син лівобережного гетьмана Самойловича Семен і не розбив його наголову, отримавши від царя Федора нагороду за пригнану з Правобіччя тисячу козацьких родин, яку цар наказав «ізгоном»

1 ... 149 150 151 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під Савур-могилою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Під Савур-могилою"