Читати книгу - "Білі зуби"

війни… я назву кілька. Хімічна війна — це війна, коли люди вбивають одне одного хімічно на війні. Це може бути страшною війною. Фізична війна! Це війна за допомогою фізичної зброї, на якій люди вбивають одне одного фізично. Є ще біологічна війна, у якій чоловіки, знаючи, що вони є носіями ВІЛ, їдуть в інші країни і поширюють там хворобу серед жінок легкої поведінки, і таким чином започатковують біологічну війну. Психологічна війна — це найбільш люта війна, війна, на якій вас намагаються знищити психологічно. Це називається психологічною війною. Але ідеологічна війна! Це шостий тип війни, який є найгіршим…»

Попри те, брат Ібрагім був засновником ХВІ, визначною людиною з потужною репутацією. Уроджений Монті Клайд Бенджамін, Барбадос, 1960, син двох голодранців — пресвітеріанських маніяків, він навернувся в іслам після «видіння», що відвідало його у чотирнадцять років. У вісімнадцять він покинув розкішну зелень своєї домівки і подався в пустелю навколо Ріяда, в Ісламський університет Аль-Імама Мухаммеда ібн Сауда. Там він п’ять років вивчав арабську, позбувся багатьох ілюзій щодо ісламської клерикальної верхівки і вперше виявив свою зневагу до тих, кого називав «релігійними секуляристами», цих ідіотів, що намагалися відділити політику від релігії. Він вважав, що багато сучасних політичних течій цілком відповідають ісламу, і більше того, їх можна віднайти в Корані, якщо прискіпливіше його почитати. Він написав про це кілька памфлетів, єдиним результатом яких було його повне несприйняття в Ріяді. Ібрагіма почали вважати заколотником, і його життя було «незліченно, незмірно і невимовно» загроженим. Тож 1984 року, бажаючи продовжити свої студії, брат Ібрагім перебрався до Англії, зачинився у гаражі своєї тітки в Бірмінгемі та просидів там п’ять наступних років, маючи при собі тільки Коран та ілюзію Нескінченної Благості. Він приймав їжу через дірку для кицьки і туди ж виставляв своє лайно і сечу, які збирав у коробку з-під бісквіту «Коронація», регулярно відтискався і качав прес, щоб не охляти. «Селлі Оак репортер» регулярно друкувала замітки про нього, називаючи його Гуру з Гаража (з огляду на велику мусульманську аудиторію в Бірмінгемі, це назвисько було таки більш популярним, ніж Ідіот під Замком), і розважалася тим, що брала інтерв’ю з його ошалілою від цього всього тіткою, Карлін Бенджамін, ревною парафіянкою Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.

Ці статті, жорстокі, насмішкуваті й образливі, написані таким собі Норманом Геншеллом, тепер стали класикою і поширювалися членами ХВІ по всій Англії як приклади (якщо потрібні були приклади) небезпечних, анти-ХВІстських випадів преси, що розпочалися ще на цій зародковій стадії їхнього руху. Зауважте — радили членам ХВІ, — зауважте, що публікація Геншеллових статей ні з того ні з сього обривається в травні 1987, того місяця, як братові Ібрагіму ад-Діну Шукраллаху вдалося навернути свою тітку Карлін через дірку для кицьки за допомогою самої тільки правди, яка йшла від самого пророка Мухаммеда (мир Йому!). Зауважте, як Геншеллові не вдалося навіть задокументувати ті черги людей, що збиралися почути брата Ібрагіма ад-Діна Шукраллаха і тягнулись три квартали від центру Селлі Оак, від Дірки для кицьки до залів бінго! Зверніть увагу, що Геншелл не пише про 637 правил і законів, які Брат вилущив із Корану за ці п’ять років (і виклав їх у порядку суворості, а потім покласифікував у групи за їх походженням і природою, наприклад: Про чистоту, особливо генітальну й оральну гігієни). Зверніть на це увагу, брати і сестри, і подивуйтеся силі слова. Подивуйтеся самовіддачі й самопосвяті молодих людей з Бірмінгема!

Їхній ентузіазм та готовність були такими неймовірними (екстраординарними, визначними, безпрецедентними), що перед тим самим моментом, коли Брат з’явився зі своєї схованки і проголосив ідею ХВІ, вона народилася серед чорношкірої та азійської спільноти. Радикальний рух, де політика і релігія були двома боками однієї монети. Група, яка ситуативно витягувала потрібні їм постулати з гарвеїзму, американського цивільного права і міркувань Елай Мухаммеда, а проте залишалася в букві Корану. Хранителі вічного ісламу. До 1992 вони стали невеликим, але поширеним явищем, з відгалуженнями аж в Единбурзі та Лендс Енді, із серцем в Селлі Оак і душею на Кілбурн Хай-роуд. ХВІ: екстремістська гілка, покликана до прямої, часто насильницької дії, відгалуження, на яке інші ісламісти дивилися, зсунувши брови; їх боялася і з них насміхалася преса; вони зібралися сьогодні, напакувавши залу аж по самі вікна, їхні члени стояли на стільчиках і слухали промову свого засновника.

— Є три речі, — продовжував брат Ібрагім, зиркаючи у свої нотатки, — які колоніальна влада намагається вам вчинити, брати ХВІ. Найперше, вона намагається вбити вас духовно… о так, вони ні про що так не дбають, як про ваше духовне рабство. Вас надто багато, якщо ви виступите пліч-о-пліч! Але якщо вони заволодіють вашими душами, тоді…

— Гей, — прошепотів товстий чоловічок, — брате Міллат.

Це був Мухаммед Гусейн-Ішмаель, різник. Він, витираючи, як завжди, піт, прокладав свій шлях через натовп, щоб вмоститися біля Міллата. Вони були далекими родичами, і останнім часом Мо дедалі більше наближувався до внутрішніх кіл ХВІ (Гіфан, Міллат, Тірон, Шіва, Абдул-Колін та інші) за допомогою грошей, які він вкладав, і свого виразного інтересу в більш «активних» угрупованнях. Міллат, все ж, не зовсім довіряв його слинявій фізіономії з патлатою гривкою і курячим диханням.

— Запізнився. Мені треба було закрити крамницю. Але я вже давно стою ззаду. Слухаю. Брат Ібрагім справляє враження, ммм?

— Ммм.

— Велике враження, — повторив Мо, змовницьки плескаючи Міллата. — Просто великий брат, — Мо Гусейн частково фінансував тур брата Ібрагіма по Англії, тож це було в його інтересах (або принаймні давало йому змогу легше розлучитися зі своїми двома штуками) — думати, що брат справляє враження. Мо недавно навернувся до ХВІ (двадцять років перед тим він був поміркованим мусульманином), і його ентузіазм щодо групи був двояким. З одного боку, йому лестило, навіть дуже лестило, що його вважали успішним мусульманським бізнесменом, який може надавати кошти. У звичайних обставинах він би вказав їм на двері і послав би їх куди подалі, але правда полягала в тому, що Мо почувався не зовсім затишно, бо його довгонога ірландська дружина Шейла щойно кинула його заради трактирника; тож він почувався наче кастрованим, і коли ХВІ попросили Ардашіра про п’ять тисяч