Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Гуляйполе 📚 - Українською

Читати книгу - "Гуляйполе"

162
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гуляйполе" автора Степан Дмитрович Ревякін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 149 150 151 ... 164
Перейти на сторінку:
зважено, засічемо на друзки.

— Це тільки плани, Несторе. А як буде насправді?

— А так і буде, не сумнівайся... Я все продумав... Ну, усміхнися, миленька і любенька моя.

Галина усміхнулася. Нестор сів на пісок, пригорнув дружину до себе й поцілував. Під'їхав Негребецький.

— А ось і наш народний поет, — глянувши на нього, сказав Нестор. — Йому б справді, як ти, Галю, якось зауважила, складати пісні, а він уже багато років не випускає шаблі з рук... Доповідай, Баню, що там у тебе? Як виконав завдання?

Нестор підвівся, поручкався з Негребецьким, підійшов до своєї тачанки, що стояла поруч, обперся на неї.

Іван доповів:

— Прочистив, "батьку", Василівку, Кам'янку, Знам'янку. Більше десяти разів мій загін вступав у жорстоку рубку з червоними. Було знищено близько трьох сотень більшовицьких вояків, а я втратив двох. У Знам'янці комісари й чекісти спалили живими у хліві п'ятдесят селян-заручників, яких узяли за те, щоб примусити селян здати гвинтівки й іншу зброю.

Махно скипів:

— Що з цими більшовицькими гадами вчинив?

— Їхній загін складався із 32 чоловік. Всіх я зловив і передав знам'янцям на самосуд. Селяни їх розшматували і кинули бездомним собакам.

— У тебе все? — заспокійливо спитав Махно.

— Так, "батьку".

— Приготуй свій загін до зустрічі нашого давнього боягуза Будьонного. Ти разом із Дерменжі вдариш його в лоб.

— А хто в нас буде на флангах? Хто прикриватиме мене?

— Кулеметні тачанки під командою Василя Данилова[92]. Але на них великої надії не покладайте, бо вони мають особливе завдання. У цьому бою, Іване, нам потрібно повністю знищити цю нікчемну 1-шу кінну армію ворога. Роз'ясни своїм, що відступати нам нікуди — позаду море, у якому нас ніхто не чекає, крім риби.

— Все буде гаразд, "батьку".

— Поклич Задова, — сказав йому Махно.

Негребецький пришпорив свого коня й поїхав виконувати завдання.

Задов не забарився. Нестор, як завжди, поцікавився у нього останніми вістями.

— Сумні, "батьку", — відповів той. — Не знаю, чи й говорити.

Махно кинув на нього погляд своїх важких карих чи то сірих очей. Задов тут же невесело доповів:

— Проти нас тепер воюють майже всі їхні полководці: Фрунзе, Будьонний, Ворошилов, Коцюбинський, Примаков, Єгоров, Якір, Тухачевський і багато інших. Уся Червона армія воює проти тебе, "батьку".

Махна це розвеселило:

— Так чому ти про це замогильним голосом доповідаєш? Радіти треба, що нам приділяється така велика увага. Виходить, ми чогось варті. А між іншим, що їм робити? Адже в їхній армії тепер два мільйони безробітних песиголовців! Куди їх? Ось і будуть при ділі — ловитимуть вітер у полі. У тебе все?

Задов продовжив:

— У кожному селі більшовицькі продагенти тягнуть з бідолашних селян по три шкури. Усіх, хто приховує хліб, розстрілюють.

Нестор спохмурнів, а Задов закінчив доповідь:

— Беруть по 30—50 заручників і їх також розстрілюють або навіть спалюють.

— Знаю, — перебив його Махно. — Про таке ж доповідали Галина і Негребецький. За всі ці лиходійства більшовики дістануть сповна, — голос у "батька" став металевим. — Сьогодні, вже відразу по обіду, зведемо рахунки з Будьонним. Тобі, Льово, буде важливе завдання: разом з командиром "Чорної сотні" їдьте за село і, як побачите авангард червоної кінноти, підпустіть його якнайближче, потім розвертайтесь і, не вступаючи у бій, тікайте до моря. А Будьонний зі своєї дурної голови помчиться за "Чорною сотнею", як голий у лазню, й попаде у мою засідку. У цьому бою я особисто відсічу Семенові голову. Ну, будь здоров.

Коли Задов від'їхав, Галина взяла Нестора за руки, пригорнула їх до себе. Вона дивилася на коханого чоловіка благаючим поглядом:

— Несторе, ти ще зовсім хворий. Тобі не можна сидіти в сідлі. Така важка рана! І права рука в тебе слабка від поранення. Може тільки керуватимеш боєм, а сам не братимеш у ньому участі?

— Не відмовляй, Галю. Нічого не вийде. А зрубаю йому голову лівою рукою не гірше, ніж правою.

— Тоді я буду з тобою.

— Ось цього я не хотів би. Побереглася б.

— Ні! Якщо ти такий настирливий, то я теж не поступлюся...

— Добре,

1 ... 149 150 151 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гуляйполе», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гуляйполе"