Читати книгу - "Дар Гумбольдта"

Хвилинку. Вона сказала те й сказала се, та чи покинула вона мене через те, що я був на межі банкрутства? Таке лихо ніколи не спіткає Флонзелі. Можливо, Рената знала, що я почав замислюватися про скромніший спосіб життя. Я не відмовлявся від своїх грошей із принципу. У мене їх забирав Урбанович, а це майже одне й те ж. Проте я починав бачити американську гонитву за багатством такою, як вона є. Вона набула космічних масштабів. І вона стояла між нами і справжніми силами. Та лише подумавши про це, я зрозумів одну з причин того, чому Рената мене покинула, — вона пішла, бо мене навідували такі думки, як оця. І вона це мені по-своєму пояснила.

«Тепер ти можеш написати свій великий есей про нудьгу, і, можливо, людство буде тобі вдячне. Воно страждає, а ти можеш допомогти. Чудово так перейматися глибокими проблемами, але особисто я не хочу бути поруч, коли ти це робиш. Я визнаю, що ти розумний. І нічого не маю проти. Тобі слід бути таким же толерантним до трунарів, як я толерантна до інтелектуалів. Коли йдеться про чоловіків, то свої судження про них я виношу як жінка і людина, незалежно від їхньої раси, віросповідання чи колишнього невільницького становища, як казав Лінкольн. Мої вітання, твій інтелект вражає. Та все ж я погоджуюся з твоєю давньою подругою Наомі Луц. Я не хочу вдумуватися в усі ці духовні, інтелектуальні, космічні нісенітниці. Я вродлива молода жінка, тож волію сприймати речі так, як це робили мільярди людей упродовж усієї історії. Ти працюєш, заробляєш собі на хліб, втрачаєш голову, цілуєшся з хлопцями, народжуєш дитину, доживаєш до вісімдесяти і п’єш з усіх кров, або ж вішаєшся чи топишся. Але не марнуєш життя, намагаючись вирватися за межі людського. Для мене це нудно».

Так, коли вона це сказала, я уявив собі геніальних мислителів, які розкидали тенета своїх вірувань і цілей над головами натовпу. Уявив, як вони надокучають людям своїми фантазіями, програмами і баченням перспектив світу. Не те щоби людство саме було безневинне. Але воно мало неймовірні можливості працювати, відчувати, вірити, а ті його представники, котрі були впевнені, що все знають найкраще, і набридали людству своїми планами, жадали від нього витрачати ці можливості то на те, то на інше. «Ти ніколи не запитував мене, — вела далі Рената, — але я маю власні переконання. Я вважаю себе частиною природи. І гадаю, що як людина вмирає, то вона вмирає, і це все. Флонзелі теж поділяє такий погляд. Мертвий — це мертвий. Не забувай, що цей чоловік має до діла з трупами, а я тепер його дружина. Флонзелі надає суспільству практичні послуги. Як водопровідник, каналізаційна служба або ж сміттяр, каже він. Отак робиш людям добро, а вони потім відвертаються і ставляться до тебе упереджено. У певному сенсі це нагадує мою власну ситуацію. Флонзелі приймає тавро своєї професії, але за це йому належить невеличка надбавка, і він включає її до рахунка. А деякі з твоїх ідей навіть страшніші за його роботу. У нього принаймні все розкладено по поличках. І ніщо не змішується одне з одним».

Тут вона не була щира. Ця яскрава особистість, Рената, яку я вважав дивовижною, бо у біблійному сенсі вона була нечиста, збагатила моє життя трепетом переступу і порушення правил. Якщо Флонзелі, через осквернення мертвими, був для неї кращий за інших, то чому вона прямо цього не сказала? Як я зрозумів, у сфері Z — а Рената так і не пояснила мені, що це таке, — він мав усе, чого бракувало мені. Це зачепило мене дуже глибоко й поранило моє серце. Як кажуть, Рената завдала мені удару в найвразливіше місце. Проте вона могла б позбавити мене пояснень на кшталт тих, до яких вдається Флонзелі, здираючи гроші зі згорьованої рідні. Я знав чиказьких ділків-мислителів і чув філософування багатьох чиказьких товстосумів. Я знав усі ці розумування у стилі Бернарда Шоу, що їх можна почути за обіднім столом на Лейк-Шор-драйв: вони хотіли зробити з Флонзелі недоторканого, чандалу, стерв’ятника, але він забере їхнє золото з собою в пітьму, і стане там володарем — без таких нісенітниць я міг обійтися. Та все ж Рената була дивовижна. Вона хотіла сказати мені важливі речі й показати, як добре вчинила. Я втратив розкішну жінку. Вона продефілювала в чоботях та пір’ї й покинула мене у болісних роздумах: що це було, і як, і що мені робити. Та ще й змусила гадати, що значить Z.

«Ти завжди казав, що твоє життя так відрізняється від життя інших, що не можеш судити про бажання решти людей. Ти й справді не знаєш людей зсередини і не розумієш, чого вони хочуть, — як не розумів, що я прагла стабільності, — й, можливо, ніколи не зрозумієш. Ти обмовився про це, розповідаючи, як намагався вникнути в бажання маленької Мері щодо десятишвидкісного велосипеда. Що ж, я позичаю тобі Роджера. Доглядай за ним, аж поки я по нього пришлю, і вивчай його бажання. Саме його ти зараз потребуєш, а не мене. Ми з Флонзелі вирушаємо до Північної Африки. Сицилія виявилася не досить тепла як на мій смак. Дозволь дати пораду, якщо вже ти повертаєшся до природи почуттів. Поміркуй трохи про своїх друзів — Шатмара, Свібела й Такстера. Твоя пристрасть до Гумбольдта фон Флейшера прискорила погіршення наших стосунків».

Вона не написала, коли саме пришле по хлопчика.

«Якщо ти вважаєш, що живеш на землі з якоюсь дуже особливою метою, то чому вчепився за ідею щастя з жінкою чи щасливого сімейного життя? Це або дурна наївність, або ж, навпаки, найбільша підлість. Ти й справді дивакуватий і зближуєшся з жінкою, яка по-своєму теж дивакувата, а потім переконуєш себе, що те, чого ти навсправжки хочеш, це простих і ніжних взаємин. Що ж, ти мав досить сердечності й чару, щоб змусити повірити, що хочеш і потребуєш мене. Твоя завжди