Читати книгу - "Дар Гумбольдта"

до високої культури. Як це подається у жіночих журналах мод. Проте мушу визнати, що я цього разу теж приїхав сюди зі шляхетними ідеалами, чи залишками таких ідеалів. Люди, натхнені духом, колись створили тут видатні речі. Тут досі були залишки святості й високого мистецтва. Ви не знайдете святого Ігнатія, святої Терези, Іоанна Хрестителя, Ель Ґреко, Ескоріал у тюрмі на розі Двадцять Шостої вулиці та Каліфорнія-авеню або ж у чиказькому «Плейбой-клубі». Що ж, у Сеґовії не буде маленької сімейної групки, з татусем, який намагається досягти відокремлення свідомості від її біологічної основи, тимчасом як сексуальна, палка мамуся торгує антикваріатом. Ні, Рената мене відшила, до того ж зробила це, завдавши страшенного удару моєму почуттю гідності. Жалоба, що я її носив, допомогла мені якось оговтатися. Чорне вбрання змушувало іспанців ставитися до мене ввічливо та люб’язно. Стражденний удівець і блідий сирітка-чужинець зворушували продавців, надто жінок. У пансіоні особливий інтерес до нас виявляла секретарка данського посольства. Вона була дуже бліда, але її блідість мала зовсім інше походження, ніж у Роджера. Вона здавалася висушеною й хворою на туберкульоз, і мала таке безкровне обличчя, що помада аж палала на її вустах. Жінка наносила її після обіду з шаленим завзяттям. Проте вона не мала на думці нічого лихого. Якогось недільного пополудня, коли я почувався не найкраще, вона запросила мене прогулятися. На ній був капелюшок «клош» у формі дзвону чи то відра, і ми йшли поволі, бо їй дошкуляв біль у стегні. Походжали алеями разом зі святковим натовпом, і вона дорікнула мені через мою зажуру.

— Ваша дружина була вродлива?

— О, вона була дуже вродлива.

— Ви, американці, так потураєте своєму горю. Як давно вона померла?

— Шість тижнів тому.

— Минулого тижня, ви казали, що три.

— Самі бачите, я геть утратив лік часу.

— Що ж, тепер ви мусите знову звестися на ноги. Настає час, коли треба залишити в минулому свої втрати. Бо як кажуть? Треба жити далі. Я маю у себе в кімнаті хороше бренді. Приходьте, вип’ємо по келишку, коли хлопчик засне. Вам доводиться спати з ним на двоспальному ліжку, так?

— Нам обіцяли підшукати два окремих.

— Хіба він не крутиться уві сні? Діти часто хвицаються ногами.

— Він спить спокійно. А я все одно не можу заснути. Я лежу поруч і читаю.

— Ми можемо знайти для вас краще заняття вночі, — сказала вона. — Який сенс горювати? — вона пішла.

Вона справді пішла. І тепер я дістав цьому остаточне підтвердження. Вона написала мені з Сицилії. У суботу, лише вчора, коли я зайшов у готель «Ріц» дізнатися, чи немає для мене пошти, мені дали її листа. Ось чому я був не в найкращому настрої у неділю; я лежав без сну всю ніч, вивчаючи Ренатині слова. Якщо я не міг вділити належної уваги панні Ребеці Волстед, цій страшенно блідій, кульгавій жінці, то це тому, що я страждав. Мені, може, й хотілося, щоб Роджер не був таким спокійним дитям. Він навіть не хвицався уві сні. Не завдавав мені жодних клопотів. Милий малюк.

Рената і Флонзелі побралися в Мілані й вирушили у весільну подорож на Сицилію. Гадаю, вони поїхали в Таорміну. Вона не уточнила. Рената писала: «Роджеру найкраще буде саме з тобою. Ти не раз доводив, що любиш його заради нього самого, і ніколи не використовував його, щоби домогтися мене. Мама надто зайнята, щоб за ним доглядати. Тепер ти так не думаєш, але ти оговтаєшся від цього і залишишся добрим другом. Ти сердитимешся і лютуватимеш, називатимеш мене підступною підлою бабою — саме так ти говориш, коли розгніваний. Але в твоєму серці, Чарльзе, є відчуття справедливості. Ти дещо мені винен, і ти це знаєш. Ти мав можливість повестися зі мною належним чином. Але ти її втратив. О, ти її втратив! Я не могла змусити тебе вчинити правильно!». Рената почала жалітися. Я все зіпсував. «Роль, яку ти мені призначив, це була роль дурепи. Я була твоєю чудесною сексуальною клоунесою. Ти змушував мене готувати обід у циліндрі і з голим задом». Ні, ні, це не так. Це була її ідея. «Я була хороша подруга й дозволяла тобі розважатися. Я ні в чому тобі не відмовляла. Хоча ти відмовляв мені в багатьох речах. Ти волів не згадувати, що в мене є дитина. Ти хизувався мною в Лондоні, як своєю красивою підстилкою з Чикаґо, цього неотесаного міста. Міністр фінансів непомітно мене обмацав. Він це зробив, виродок. Я змовчала лише з поваги до колишньої величі Британії. Проте він би цього не посмів, якби я була твоя дружина. Ти виставив мене повією. Не думаю, що треба бути професором анатомії, щоб установити зв’язок між задом і серцем. Якби ти визнав, що я маю серце в грудях, як і ваша високість шевальє Сітрин, у нас, можливо, все би склалося. Ах, Чарлі, я ніколи не забуду, як ти провіз для мене контрабандою кубинські сигари з Монреалю. Ти наклеїв на них наліпки “Кір Великий”. Ти був добрий і кумедний. Я повірила, коли ти сказав, що чудна ступня потребує чудного черевика і що разом ми були черевиком і ступнею, ступнею й черевиком. Та якби тобі лише спала на думку очевидна річ: “Це дівчина, яка виросла в готельних вестибюлях, а її мама ніколи не була заміжня”, — ти би одружився зі мною у будь-якій мерії й обвінчався у будь-якій церкві Америки, і, зрештою, захистив би мене. Цей Рудольф Штайнер, яким ти зводиш мене з розуму, здається, каже таке: якщо цього разу ви чоловік, то наступного разу народитеся жінкою. І що ефірне тіло (не певна, що воно таке, це ефірне тіло; здається, це якась необхідна частка, що підтримує в нас життя) завжди протилежної статі. Проте, якщо в наступному втіленні ти будеш жінкою, то до того часу тобі ще багато чого треба навчитися. Хай там як, а я дещо тобі скажу. Мало не кожна жінка визнала б, якби була відверта, що справді захоплювалась би чоловіком, який поєднує у собі риси багатьох чоловіків, — таким собі складеним коханцем або мужем. Щось вона любить у X, інше — в Y, а ще щось інше — в Z. Так ось: ти чарівний, чудовий, зворушливий, з тобою зазвичай дуже приємно. Ти міг би бути моїм X, почасти моїм Y, але ти цілковитий нікчема у сфері Z.

У цю хвилину я скучаю за тобою, ба більше, Флонзелі про це знає. Але його бізнес має