Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

— Ви надто суворі до себе, — став заперечувати поет.

— Та хіба ж ви думаєте, я не бачу, що у вас на думці? Вам хочеться, щоб я скоріш пішла, аби ви могли вгамувати свій апетит, скуштувавши цього райського плоду, якого так прагнете. Але життя таке, що воно на всіх нас залишає свої рубці, на чистих і порочних, а гарній дівчині дістається від нього найгірше. Ви також змінилися, б'юся навзаклад, відколи вона востаннє вас бачила.

Ебенезер почухав свою сплутану бороду.

— Я таки не дуже схожий на кавалера, що й казати, — мусив визнати він. — Я знаю, що я брудний і від мене смердить димом. Чи є десь тут відро з водою поблизу, щоб я міг вмитися? А, менше з тим! Нехай приймає мене таким, яким я є, мені вже більше несила чекати, щоб побачити її! На добраніч, місіс Воррен, і хай вам щастить. Тисячу разів дякую вам за те, що допомогли моїй любій Джоан! А тепер adieu і bon voyage! — І він рушив повз неї до дверей.

— Ні, стривайте! — благально мовила вона.

— І миті більше не чекатиму!

Він злегка відіпхнув її й увійшов до кімнати, у якій, хоч вона виходила на річку і тому місячне світло трохи потрапляло до неї, було зовсім темно.

— Джоан Тоуст! — тихенько гукнув він. — Голубонько моя, де ти? Це Ебен Кук, поет, прийшов, щоб врятувати тебе!

Місячне світло не виказувало, що в цій кімнаті присутній ще хтось, а від тіней довкола не пролунало жодної відповіді; коли вся в сльозах з коридору ввійшла свинарка, то світло від свічки підтвердило його недобрі передчуття.

— Де вона? — запитав Лауреат з притиском, і коли вона похнюпила голову, він, вхопивши її за плечі, грубо трусонув. — Ти що, також мене обдурила, ах ти невдячна хвойда! Негайно, цієї ж миті відведи мене до Джоан Тоуст!

— Її тут немає, — схлипуючи відказала свинарка. Вона поставила свічку і кинулася було назад до виходу, але Ебенезер втягнув її назад і зачинив двері.

— Присяй-бо, я шкуру з тебе здеру, але знайду її, — сказав він. — Якщо щось трапиться з Джоан Тоуст, я тебе вб'ю!

Попри надмірну стривоженість, він не міг не відчувати крізь сукню пружні стегна С'юзен Воррен, що була без корсета, і її груди, зім'яті під його руками. Від справедливого гніву він аж увесь тремтів: коротко і часто дихаючи, він стискав її у своїх обіймах, доки вона, ладна будь-якої миті зчинити галас, не перестала опиратися. Він повалив С'юзен на ліжко, одержимий несамовитим бажанням її покарати. Не маючи попереднього досвіду в подібних розвагах, він дещо незграбно приклався спочатку декілька разів рукою до її задка, увесь той час примовляючи хрипким голосом: «Де Джоан Тоуст?»

За якусь хвилю він, наступивши їй коліном на поперек, розпластав її на ліжку і став хвацько лупцювати долонею, неначе доньку, що наробила шкоди.

— Із нею все гаразд! — зарепетувала вона. — Одчепись од мене!

Ебенезер завмер, занісши руку для удару, але досі тримав дівчину, міцно притиснувши її коліном.

— Де вона?

— Вона вже пливе через Чесапіцьку затоку до Дорсету і чекатиме тебе там у Молдені, — мовила С'юзен. — Човняр сказав, що добре знає цей маєток.

— Як же так? — Ебенезер одразу ж відпустив її і стрибнув на ноги, але свинарка, зарившись обличчям у ковдру, навіть не пробувала підвестися. — А де ж вона взяла плату за перевіз, і як так сталося, що ти зараз не з нею?

— У неї не було ні шеляга, — мовила С'юзен. — Я її перехопила саме тоді, коли вона збиралася позичити гроші в капітана Мітчелла, і це було б її згубою; але чорта лисого вона погоджувалася взяти того персня як плату за перевіз, поки я не сказала їй, хто мені його дав і куди їй потрібно тікати. От тоді вона його і взяла та хотіла одразу ж і зустрітися з вами, але я попросила, щоб вона не гаяла часу і поспішила знайти того човняра, перш ніж він відпливе.

Сльози навернулися Ебенезеру на очі; спершись коліном на ліжко, він обійняв дівчину за плечі.

— Боже мій, а я ж тебе відлупцював за зраду! Пробач мені, С'юзен, а то я тут і сконаю від докорів сумління! Ми доберемо якогось способу, щоб врятувати тебе, я присягаюся!

Вона похитала головою.

— Дівчина, яку ви кохаєте, — то свіжий і ласий кус, пане, дарма що вона пробавлялася курвальством у Лондоні; вона сказала, що досить із неї, під саму зав'язку наїлася чоловіків, що поводяться як козли, і вирішила покласти край заняттю цим ремеслом, перш ніж воно її доконає. Вона з презирством поставилася до вас, коли ви не стали платити за її послуги, і вона ще більше стала вас зневажати, коли ви постановили залишитися діваком; але що більше вона над тим роздумувала, то більш шляхетним ви починали їй здаватися, і коли вона взнала, що її коцур доклав рук до того, щоб вас відправили до Меріленду, вона негайно ж кинула його і послідувала за вами, і тільки кохання штовхнуло її на це.

— О Боже! О Боже! Тільки кохання! — прошепотів Ебенезер. — Ти свята, раз принесла себе в жертву заради неї!

— Джоан Тоуст варта того, щоб її врятувати, — відповіла С'юзен. — У С'юзен Воррен уже не залишилося нічого, що було б варто зберегти, а то б я сама про це подбала. Тож хай уже ця нещасна помре.

— Я не дозволю цьому статися! — вигукнув Ебенезер. Він підхопився на ноги. — Ти надто хороша!

С'юзен сіла на ліжку.

— А ще не так давно ти називав мене огидною хвойдою, і мені так здається, тобі було приємно мене лупцювати.

— Я був тварюкою, здійнявши руку на тебе, — сказав Ебенезер. — Якби ж то дав Бог, ти б відплатила мені й дала вдесятеро більше стусанів!

С'юзен закрила обличчя руками.

— Я така бридка!

— Зовсім ні! — збрехав поет. — Ти досі напрочуд гарна, присягаюся! — Він став перед нею навколішки, зніяковілий і сповнений каяття, утім, досі мимохіть відчуваючи збудження після недавньої сутички. — Я хочу в