Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

Вона лише розгублено знизала плечима, у її очах знову стояли сльози. Фелікс ніколи не бачив її такою, здається, вона взагалі ніколи не плакала.

— А як же наше весілля? Воно мало відбутися через три дні після нападу тварин. Ти й тоді вже її любив, правда?

- Правда. Весілля не було б. Я хотів сказати тобі про це.

- Коли? — вона раптово повернулася до своєї холодної та гордовитої манери.

Колись і він був таким самим, і тому вони ідеально один одному підходили, навіть без кохання. Але, напевно, їхня взаємна зарозумілість завжди була несправжньою. Фелікс просто закрився від усього світу, а Касандра лише хотіла бути подібною до нього, бути сильною та владною королевою. Але вона знову невпевнено сіпає плечима, видаючи свою справжню вразливість.

– То коли, Фелікс? У день весілля перед усіма присутніми? Як у якійсь сільській театральній виставі, щоб я в сльозах тікала з урочистостей?

- Звісно, ні.

— Звісно, ні, — повторила вона його слова. — У тебе ж було ще три дні в запасі, щоб сказати мені. За день або за два до весілля це не те саме, що в день весілля при всіх. Це набагато приємніше.

Вона розвернулася, щоби піти.

Фелікс не знав, що сказати. Касандра любила його ще з дитинства, завжди була поруч, і, мабуть, завжди вважала, що він її також любить. Так, він ніколи цього не говорив, мав зв'язки з іншими жінками, але, всупереч всім його вчинкам, мабуть, вона все одно вірила. Вважала, що його кохання просто ось таке.

Вже біля дверей вона зупинилася.

— Одна з тварин уже замахнулася на мене своїми кігтями, коли між мною та лапою виникло козляче копито, — вона гірко зітхнула. — Я чекала, що мене врятує прекрасний король, мій наречений, а мене врятувало козлоноге чудовисько…

Цей вираз ніби отямив Фелікса від зворушливості всієї розмови. Він одразу згадав усе, що чув з вуст своєї нареченої день у день. Як ще в дитинстві, вона кидала відходи під ворота сірого будинку і відверталася під час виступів “людей зеленої води” на святі.

— А ти не думала, що саме тому я так і не зміг тебе покохати? Хоч і дуже хотів.

Касандра запитливо подивилася на нього.

— Ти називаєш людину, яка врятувала твоє життя, чудовиськом… Ти ніколи не була доброю ні до кого. Коли я вилікував хлопчика після приїзду Джейн, ти перша прийшла до мене з подивом, з люттю в очах і словах.

На її обличчі проскочила уїдлива посмішка.

— Звичайно, легко любити подібних до нього, там, де люди з копитами – це повсякденність.

- Я був у світі Джейн. І там немає людей з особливостями, як у Трістана. Вона збрехала, коли казала, що в її світі його прийняли б із захопленням. - Касандра закотила очі, почувши про брехню Джейн, але Фелікс продовжив, - Поважати їх чи зневажати - це вибір кожного. І цей вибір визначає, що ти за людина. Цей вибір завжди можна було зробити й в Айронвуді.

Вона закивала, з гіркотою посміюючись:

— Тоді я спробую вперше бути доброю. Я хотіла попросити, щоб ти зробив його руки нормальними. Не знаю, за що ти створив йому копита на місці кистей, твій жест так і лишився загадкою для всіх. Ти маєш рацію, це жахливо, що я називала його чудовиськом, ось ти до нього набагато добріший… — вона засміялася, — Все-таки ти товаришував з ним до шести років, і цілих двадцять чотири роки не псував йому руки. Поверни їм людську подобу – ці руки врятували мені життя.

Фелікс був абсолютно повалений її словами. Вона так точно підмітила, що і він ніколи не був добрий до людей, але він і не стверджував протилежного, він лише хотів сказати, що Джейн краща за них двох і тому вона захопила все його життя.

Касандра вже майже зникла за дверима, коли він крикнув їй вслід:

— Прошу тебе поклич Епса.

- Якого Епса? Того, що Козлоногий не встиг урятувати?

Кинувши на Фелікса довгий погляд, вона вийшла з кімнати.

Не встиг король усвідомити почуте, як слідом за Касандрою до його кабінету увірвався голова Верховної Ради з кількома секретарями. Здається, щойно король з'явився в палаці та зайшов до своєї кімнати, за його дверима зібрався натовп відвідувачів:

— Слава Матері Природи, ви живі, — ніколи ще Фелікс не бачив, щоб хтось із Верховної Ради був так щиро радий бачити короля. Усі представники Ради завжди вважали Фелікса чужинцем, який мав надто багато повноважень.

Усередині Фелікса все знову стиснулося: як же складно тут усім жилося за його відсутності, якщо йому так раді.

— Король Фелікс, за вашої відсутності я взяв на себе відповідальність виконувати роль голови Айронвуда, — він ніяково прокашлявся, — Верховної Ради більше немає, та й взагалі людей високої крові залишилося не так уже й багато після тієї трагедії. Ніхто з них не намагався боротися… Ем, так про що ж я? Ах, так. Коли закінчилися припаси та настав голод, ми виявили кілька полів, засіяних злаками та овочами. Більшою мірою за рахунок них ми й протрималися.

— Я засадив їх прямо перед страшною навалою тварюк, — перебив його король. — Через це я й не мав сил усіх урятувати… Якщо вас це цікавило.