Читати книгу - "Засліплення"

Уже надвечір того самого дня Кін приступив до виконання своїх нових обов’язків. Він стояв навколішках перед вічком і стежив за життям численних мешканців будинку. Його очі знудилися за роботою. Тривале неробство їх деморалізувало. Щоб дати роботу обом очам і жодного не скривдити, він припадав до вічка то одним, то другим. Його педантичність прокинулась. Кін вирішив надавати кожному оку по п’ять хвилин. Він поклав на підлогу перед собою годинника й працював суворо за ним. Праве око виявилося схильним збагачуватись коштом лівого. Він закликав його до порядку. Після того, як п’ятихвилинні інтервали ввійшли йому в плоть і кров, годинника він сховав. Кін трохи соромився банальних речей, які йому доводилося спостерігати надворі. Сказати щиро, там діялося завжди те саме. Відмінності між одними штаньми й іншими були досить незначні. Доти на мешканців будинку уваги він ніколи не звертав, тож доповнити їхні постаті не міг. Штани він сприймав як штани й почувався безпорадним. Одначе вони мали одну приємну особливість, за яку Кін віддавав їм належне: він міг на них дивитись. Багато частіше повз вічко проходили спідниці, вони гнітили йому душу. За обсягом і кількістю спідниці посідали більше місця, ніж їм годилося. Він вирішив їх ігнорувати. Його руки мимоволі перегортали щось у порожнечі, так ніби тримали ілюстровану книжку й розподіляли очам роботу. Залежно від того, як швидко проходили штани, руки гортали то скоріше, то повільніше. Коли з’являлися спідниці, руки проймалися відразою свого господаря; вони хутко проминали те, чого не хотів читати він. При цьому нерідко зникало по кілька сторінок одразу, і він про це не шкодував, бо хто знає, що за такими сторінками ховалося.

Одноманітність світу помалу його заспокоювала. Велика подія минулого дня втрачала свої обриси. Та галюцинація рідко зринала серед тих, хто проходив туди й сюди. Від синьої барви в ній уже й сліду не лишилося. Заборонені спідниці, котрі були йому все ж таки байдужі, намагалися прибирати різноманітних кольорів. Того цілком певного синього, якого не можна було сплутати з жодним іншим, яскравого, образливого й підлого, не носив ніхто. Причина цього факту, з погляду статистики просто-таки дивовижного, була проста. Галюцинація живе доти, доки з нею не борешся. Зберися на силі й навіч уяви собі небезпеку, під якою ходиш. Наповни свою свідомість образом, котрий наганяє на тебе страху. Опиши прикмети своєї галюцинації, як це роблять для розшуків у поліції, й тримай цей опис завжди напохваті. Потім примусь себе поглянути в очі дійсності й спробуй знайти в ній галюцинацію. Якщо знайдеш її десь у реальному світі, то знай, що ти божевільний, і йди лікуватись до відповідних фахівців. А якщо синя спідниця ніде не трапиться, ти її подолав. Хто ще здатний відрізнити дійсність від фантазій, той не має сумніву в силі свого духу. Впевнености, так тяжко добутої, вистачить навік-віків.

Увечері сторож приніс страву, що її зварила Тереза, й загнув за неї таку ціну, як у готелі. Кін заплатив одразу й вечеряв з апетитом.

— Дуже смачно! — сказав він. — Я своєю роботою задоволений!

Вони сиділи поруч на ліжку.

— Знов нікого не було, от уже день! — зітхнув Пфаф і з’їв понад половину, хоча прийшов, власне, вже неголодний.

Кін був радий, що миска швидко порожніє. Невдовзі він передав те, що не доїв, сторожеві, й запопадливо став навколішки.

— Ти ба! — рикнув Пфаф. — Ви вже добрали смаку! Це все через моє вічко! Людина просто закохується.

Він сяяв і за кожною фразою ляскав себе по стегну. Тоді відставив миску, відштовхнув убік професора, що намагався проникнути в темінь, і запитав:

— Усе гаразд? Зараз погляну! — Припавши оком до вічка, він бурмотів: — Ого! Ця Пільц знов одколює колінця. О восьмій приходить додому. Чоловік жде. І що ж вона йому зварила? А дулю! Я вже багато років чекаю вбивства. Другий стоїть надворі. У чоловіка не вистачає духу. Я б її задушив, душив би тричі на день. От сучка! Все стовбичить і стовбичить. Він її любить, як скажений. Чоловік і гадки не має. Ось що таке боягузтво! Я бачу все!

— Таж темно вже! — кинув Кін, критично й воднораз заздрісно.

Сторож зайшовся сміхом, як це з ним нерідко траплялось, і всією своєю вагою гепнувся на підлогу. Половина його тіла опинилася під ліжком, друга стрясала стіну. Так він лежав довго. Кін злякано забився в куток. У комірчині від стіни до стіни котилися здиблені хвилі сміху, він був їм перешкодою й намагався уникнути їх. Тут він почувався все ж таки трохи чужим. Самотність у пообідню пору влаштовувала його куди більше. Він потребував спокою. Цей найманець, цей варвар розкошував лише серед гармидеру. І раптом той і справді підвівся, важкий, як бегемот, і запирхав:

— А знаєте, пане професор, яке прізвисько я мав колись у поліції? — Він поклав свої кулачиська на двоє кволих плечей. — Я — Рудий Кіт! Насамперед через те, що в мене така рідкісна масть, а крім того, я все бачу в темряві. У мене очі! У хижих котів це звичайна річ!

Сторож запропонував Кінові забирати все ліжко собі й попрощався; він, мовляв, ночуватиме нагорі. Вже стоячи в дверях, Пфаф нагадав особливо берегти вічко. Уві сні людина, мовляв, часто розмахує руками, він і сам якось пошкодив був затулку, а коли другого ранку прокинувся, то просто вжахнувсь. Отож він просить поводитися обережно й не забувати про дорогий пристрій.

Украй стомлений, прикро вражений тим, що йому перебили спокійно розмірковувати, — до вечері він три години був сам, — Кін ліг на ліжко й затужив за своєю бібліотекою, замріявся про те, як невдовзі він знов до неї повернеться: чотири високі кімнати, стіни, від підлоги до стелі заставлені книжками, всі двері з кімнати до кімнати знову завжди навстіж, жодних тобі непотрібних вікон, рівне горішнє освітлення, письмовий стіл, повний рукописів, робота, робота, думки, думки, Китай, наукові контроверзи, погляди супроти поглядів, і то в часописах, без матеріальних вуст, які висловлюють ті погляди. Кін переможець — не в кулачному бою, а в змаганні умів, тиша, тиша, шурхіт сторінок, яка розкіш, жодної живої істоти, жодних крикливих тварюк, жодних сварливих бабиськ, жодних спідниць. Помешкання чистеньке, як труп. Мертве тіло біля письмового столу прибрано. Сучасна вентиляція проти впертої плісняви в книжках. Від декотрих