Читати книгу - "Теорія розмежування складів злочинів"

розбій за запропонованим В.О. Беньківським критерієм. Ці склади дуже чітко і, як на мене, досить просто розмежовуються за способом вчинення злочину. В ході вивчення судової практики (зокрема, 50 вироків про злочини проти власності, з них 13 — де у формулі кримінально-правової кваліфікації фігурувала стаття про розбій)[877] не було знайдено жодного випадку, коли б суди переплутали склад крадіжки зі складом розбою у кримінально-правовій кваліфікації вчиненого. Хоча виявлений один випадок, коли діяння, що мало ознаки ненасильницького грабежу, було кваліфіковане як розбій[878]. Але причина неправильної кваліфікації вчиненого — в тому, що суд неправильно, не у відповідності з фактичними обставинами справи, визначив спосіб вчиненого злочину.

Крім того, згідно з усталеним у теорії та у практиці підходом, основним складом розбою охоплюється й «успішний розбій» — коли винному вдалося досягнути своєї мети і заволодіти чужим майном в розмірі, що не досягає великого. Як у такому випадку, керуючись підходом В.О. Беньківського, розрізнити крадіжку і розбій, тим більше, не зрозуміло.

Стосовно третього наведеного В.О. Беньківським варіанта можна заперечити, що якщо законодавець передбачає наявність, за термінологією В.О. Беньківського, «опосередкуючої спричинення ланки», то суть причинового зв’язку між кожною з ланок не вирізняється якимись особливостями.

Більшість же вчених має інше бачення щодо ролі причинового зв’язку у розмежуванні складів злочинів. Так, Б.А. Курінов підкреслював важливу і безперечну роль у кваліфікації злочинів встановлення наявності причинового зв’язку щодо злочинів, котрі містять матеріальні склади[879]. Кваліфікації злочинів з врахуванням характеру причинового зв’язку між дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечними наслідками достатньо уваги надавала Н.Ф. Кузнєцова[880]. Водночас ці вчені навіть не розглядали можливість розмежування складів злочинів за причинним зв’язком.

Звісно, що з’ясування причинового зв’язку між суспільно небезпечним діянням суб’єкта і шкідливими наслідками, що настали, — як писали В.Б. Малінін та А.Ф. Парфьонов, — має виключно важливе значення для кваліфікації злочинів[881]. Також наявність причинового зв’язку між діями кожного зі співучасників і злочинним результатом є однією з відомих кримінальному праву об’єктивних ознак співучасті. «Саме причинний зв’язок між діями організатора, підбурювача, пособника і злочинним результатом у виді смерті іншої людини, завданої виконавцем, свідчить про спільність їх участі у злочині», — справедливо зазначають у кримінально-правовій літературі[882]. Але не слід плутати значення певної ознаки складу злочину для кримінально-правової кваліфікації зі значенням для розмежування складів злочинів, про що в узагальненому вигляді писалось у цій праці.

Як буває в багатьох випадках, істина знаходиться посередині. Н.М. Ярмиш переконливо довела, що причиновий зв’язок зовсім не є ознакою об'єктивної сторони всіх злочинів з матеріальним складом, детермінуючий зв’язок між діянням і шкодою в кримінальному праві може бути не лише причинним. Є й інші — непричинні види детермінації між розглядуваними явищами, зокрема, обумовлюючий зв’язок. Цей вид детермінуючого зв’язку має місце, у багатьох необережних злочинах, що вчиняються шляхом бездіяльності, наприклад, у складі ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК України)[883], чи як у наведених вище у цій праці прикладах, коли за відсутності у вчиненому об’єктивних і суб’єктивних ознак співучасті наслідками правопорушення, що інкримінується одній особі, визнається вчинення злочину іншою, зокрема у ч. 3 ст. 184 КУпАП чи ч. 1 ст. 364 КК України. Обумовлюючий зв’язок окремі автори помилково називають особливим видом причинового зв’язку, який має місце «у складах злочинів ненадання допомоги», зокрема, передбачених ч. 3 ст. 135, ч. 3 ст. 136 КК України, і на цьому баченні будують аргументацію можливості здійснювати розмежування складів злочинів за видом причинного зв’язку[884].

Власне, вид саме детермінуючого, а не причинового, зв’язку й міг би гіпотетично виконувати функцію розмежувальної ознаки. Але у законодавчому регулюванні складів злочинів поки що не відображена самостійна роль виду детермінуючого зв’язку між діянням і шкодою, заподіяною об’єкту кримінально-правової охорони. Наприклад, наявність складу умисного вбивства, при вчиненні якого шляхом бездіяльності можливість обумовлюючого виду детермінації діянням наслідку є очевидною, чи вбивства через необережність у теорії та практиці кримінального права не ставиться в залежність від виду детермінації між діянням і шкодою у вигляді смерті. Тому самостійна розмежувальна роль виду детермінуючого зв'язку можлива лише після диференціації кримінальної відповідальності за цією обставиною у новому КК. Існуючий же стан законодавства провокує подвійні стандарти, коли у разі застосування одних статей Особливої частини КК, за наявності обумовлюючого зв’язку та одночасній відсутності причинового, винному ставиться у вину вчинення злочину. У разі застосування інших — ні.

Відомий у теорії кримінального права підхід щодо існування різновидів детермінуючого зв’язку між діянням і шкодою, що настала, не завжди сприймається судовою практикою. Поза увагою суддів залишається й той безперечний факт, що у випадку, коли кілька