Читати книгу - "Ходіння по муках"

Спина у довговолосого випросталась. Він висмикнув руку з волосся, вхопився за край стола. Чути було — задихав. Голова його задиралася. Дядько обережно почав від’їжджати від нього по лаві, випручав з-під себе руки й боком-боком вийшов з хати.

Стілець захитався, довговолосий пожбурив його ногою. Катя аж здригнулась, побачивши нарешті обличчя цього маленького чоловіка в чорному напіввійськовому костюмі. Він здавався переодягненим монашком. З-під сильних надбрів’їв, із западин дивились на Катю карі, шалені, пильні очі. Обличчя було рябувате, з жовтизною, чисто вибрите — жіноче, і щось у ньому здавалось недостиглим і лютим, як у підлітка. Все, крім очей, старих і розумних.

Ще дужче здригнулася б Катя, якби знала, що перед нею стоїть сам батько Махно. Він розглядав молоду жінку, що сиділа на ліжку, в запорошених черевиках, у пом’ятому, ще елегантному шовковому платті, в темній хустинці, зав’язаній по-селянському, і, видно, не міг угадати — що воно за птиця залетіла в хату. Довгу верхню губу його перекосило усмішкою, що відкрила рідко посаджені зуби. Спитав коротко, різко:

— Чия?

Катя не зрозуміла, затрясла головою. Усмішка сповзла з його обличчя, і воно стало таким, що у Каті затремтіли губи.

— Ти хто? Проститутка? Якщо сифіліс — розстріляю. Ну? По-російськи говорити вмієш? Хвора? Здорова?

— Я полонена, — ледве чутно промовила Катя.

— Що вмієш? Манікюр знаєш? Інструменти дамо…

— Гаразд, — ще тихше відповіла вона.

— Але розпусти не заводь в армії… Зрозуміла? Залишайся. Повернусь увечері після бою — почистиш мені нігті.

Багато чого говорилося в народі про батька Махна. Говорили, що, бувши на каторзі в акатуйській тюрмі, він багато разів намагався втекти і втік, але був застуканий у дров’яному сараї і сокирою бився з солдатами. Йому переламали прикладами всі кості, посадили на цеп; і три роки він сидів на цепу, мовчав, як тхір, тільки день і ніч стягав і не міг стягнути з себе залізні наручники. Там, на каторзі, він заприятелював з анархістом Аршиновим-Маріним і став його учнем.

Родом Нестір Махно був з Катеринославщини, з села Гуляйполе, син столяра. Бити його почали змалку, коли він служив у роздрібній крамниці, і тоді ж прозвали тхорем за злість і карі очі. Коли після прочухану він ошпарив окропом старшого прикажчика, — хлопчину вигнали. Він підібрав собі ватагу: лазили по баштанах, по садках, хуліганили, жили вільно, поки батько не віддав його в друкарську науку. Там нібито його побачив анархіст Волін, що став через вісімнадцять років начальником штабу і вченою головою всієї справи у Махна. Хлопчик нібито так сподобався Воліну, що той почав учити його грамоти й анархізму, віддав у школу, і Махно зробився вчителем. Але це невірно. Махно вчителем ніколи не був, і вірніше вважати, що й Воліна він узнав уже згодом, а з анархізмом обізнався через Аршинова, на каторзі.

З 1903 року Махно знову починає бешкетувати в Гуляйполі, але вже не на баштанах і городах, а по панських маєтках, по коморах крамарів: то виведе коні, то очистить погріб, напише записку крамареві, щоб поклав гроші під камінь. З поліцією у нього в той час велась дивна і п’яна дружба.

Махна стали серйозно остерігатися, але селяни його не виказували, бо чим ближче підходив час до революції 1905 року, тим рішучіше Махно докучав поміщикам. І коли, нарешті, запалали садиби, коли селянство виїхало орати панську землю, — Махно кинувся в міста на велику роботу. На початку 1906 року він напав з молодцями в Бердянську на казначейство, застрелив трьох чиновників, захопив касу, але був виказаний товаришами і потрапив в Акатуй на каторгу…

Через дванадцять років, визволений Лютневою революцією, він знову з’явився в Гуляйполі, де селяни, не слухаючи двозначних розпоряджень Тимчасового уряду, вигнали поміщиків і поділили землю. Махно нагадав про старі заслуги і був обраний товаришем голови у волосне земство. Він зразу взяв круту лінію на «вільний селянський лад», на засіданні місцевої управи оголосив земців буржуями й кадетами; розгарячившись у суперечці, застрелив тут же на засіданні члена управи і сам призначив себе головою і районним комісаром.

Тимчасовий уряд нічого з ним вдіяти не міг. Через рік прийшли німці. Махнові довелося втікати. Деякий час він мандрував по Росії, поки, влітку вісімнадцятого року, не потрапив у Москву, що кишіла в той час анархістами. Тут були і старий Аршинов, що меланхолійно споглядав події революції, якими, через незрозумілу йому примху долі, керували більшовики, і могутній теоретик і стовп анархії —«матері порядку» — Волін, який ніколи в житті не розчісував бороди й волосся, і нетерплячий честолюбець Барон, і Артен, і Тепер, і Яків Алий, і Краснокутоький, і Глагзон, і Цінціпер, і Черняк, і багато інших великих людей, які ніяк не могли зачепитися за революцію, сиділи в Москві без грошей, з єдиною повісткою щоденних засідань: «Постановка організації і фінансові справи»… Одні з них згодом стали вождями махновської анархії, інші — учасниками висадження в повітря Московського комітету більшовиків у Леонтієвському провулку.

Безперечно, що приїзд Махна справив враження на анархістів, які нудьгували в московських кофейнях. Махно був людина діла, до того ж рішуча. Було надумано — їхати Несторові Івановичу в Київ і перестріляти гетьмана Скоропадського та його генералів.

Удвох з підручним анархістом Махно перейшов у Бєленіхіні український кордон, приспавши пильність страшного комісара Саєнка, що контролював там дороги. Переодягнувся офіцером, але в Київ їхати роздумав: в ніс йому вдарив вільний вітер степів, і не до смаку здалася конспіративна робота. Він чкурнув прямо в Гуляйполе.

У рідному селі він зібрав п’ятірку надійних хлопців. З сокирами, ножами й обрізами засів у яру поблизу економії поміщика Рєзникова, уночі пробрався в будинок і вирізав без великого галасу поміщика з трьома братами, які служили в державній варті.