Читати книгу - "Очікування шторму"

— Коли завербували?

— Давно. В Японії. В дев'ятсот п'ятому, я в полон потрапив…

— Старанно прихований біографічний факт.

— Веліли.

— Японці?

— Німці.

— Гаразд, ударимось до спогадів в іншому місці. А тепер лише скажіть, хто дозволив вийти на контакт з Дорофєєвою. Зважаючи на все, вас оберігали старанно.

— Такий наказ центру. Коли я повідомив, що Клара не відгукується, вони заборонили мені користуватися поштовою скринькою.

— Де вона?

— У будинку п'ять на вулиці Фрунзе.

— Ведіть далі.

— Звеліли підшукати людину з нафтоперегінного заводу. Вони давно просили це зробити. І я запропонував їм одну. В довоєнні роки крав цей чоловік. Кличка в нього була Ніздря. І шрам через обличчя.

— Знаю, — відповів Каїров. — Під час перебування начальником міліції доводилося зіштовхуватись.

— Учора вони схвалили його кандидатуру й дозволили мати справу з Дорофєєвою.

— Де радіостанція?

— У мене в голубнику.

Каїров підвівся:

— Досить, поговорили. Давай зброю. І ходімо.

Сованков підвівся з дивана, поклав пістолет на стіл.

— Більше нема?

— Обшукайте. — Голос байдужий.

— Ходімо. — Каїров заховав пістолет Сованкова в кишеню.

Очі звикли до напівтемряви, Каїров, розглядаючи Сованкова, бачив, що перед ним стара, втомлена людина. Хода невпевнена, спина згорблена.

Вони вийшли у передпокій, і раптом Каїров відчув гострий біль у грудях, запаморочення. Сованков був уже на порозі. Каїров хотів зупинити його. Але… Мова не скорилася. Руки й ноги також. За мить полковник Каїров сповз по стіні й упав упоперек передпокою.

— Це дивна нація, — сказав світловолосий Фріц, відпивши з маленької порцелянової чашки підігріту рисову горілку, що огидно пахла. — Білий колір, наприклад, в Японії — колір печалі й жалоби.

Сованков розуміюче кивнув. Вони сиділи на циновках у просторій, але зовсім порожній кімнаті, перед ними стояв низенький, наче дитячий, столик, на якому біліли три малесенькі чашки й видовжена порцелянова посудина з дивовижним за красою рисунком: журавель, черепаха, сосна й бамбук. Сованков уже чув од Фріца, що рисунок цей символізує довголіття.

— Ми когось ждемо? — запитав Сованков.

— Гера Штокмана, — відповів Фріц.

— А жінок?

— Ви, росіяни, надзвичайно нетерплячі, — посміхнувся Фріц. — А тим часом у вас є дуже розумне прислів'я: скінчив діло — гуляй сміло. — Очі у Фріца холодні, як у черепахи, а шия худа, наче в журавля. Він знову піднімає чашку. Неквапно промовляє: — Культ кохання в Японії має стародавні традиції. Для гетер існує складний щабель про ранги. На вершині його тайфу, пізнавальний знак — золоте віяло. Далі тендзін — срібне віяло… Десь у кінці — хасицубоне…

— Який пізнавальний знак?

— Він вам не знадобиться. Сьогодні ви будете в ліжку з тендзін. Я ж, як ваш старший товариш, із тайфу.

— А гер Штокман?

— Гер Штокман не спить з жінками. Він працює.

— Правильно сказано, Фріц, — промовив по-російському, але з акцентом, лисий, низького зросту чоловік. Він з'явився в кімнаті наче з-під землі. — В моєму віці робота — це одне з небагатьох доступних задоволень.

Фріц, а за ним Сованков, схопилися.

— Сідайте, панове. — Він був смішний у своєму дорогому костюмі без туфель. Теж місцева традиція! — Людина до кінця життя може не навчитися цінити гроші, але на час, рано чи пізно, як кажуть у Росії, вона оглянеться. Пане Сованков, я багато гарного чув про вас від свого друга Фріца. Буду коротко… Росія програла війну. Японія перемогла. Та вона перемогла не російський народ, а косну російську державну машину. Ця машина, якщо її своєчасно не замінити, приведе Росію до загибелі. Пам'ятайте, Сованков, співробітничаючи з Німеччиною, ви є насамперед справжнім патріотом свого народу. Завтра ви повертаєтеся в Росію. Їдьте на Чорноморське узбережжя Кавказу. Залишитеся в зручному для вас порту. Купіть трактир. І назвіть його «Старий краб». Клієнтуру вибирайте серед моряків. Спостерігайте, запам'ятовуйте. Нічого не записуйте. Колись до вас прийде наша людина й скаже: «Я кращий друг Фріца». Будете в його розпорядженні. — Штокман замовк. Пильно подивився на Сованкова. — Запитання є?

— Може, мені змінити прізвище?

— Ні. Будете працювати під своїм прізвищем, із справжньою біографією. Ваша агентура кличка — Японець.

— Чому?

— Так треба. Якщо запитань нема, до побачення, панове. На добраніч.

Гер Штокман знав ціну копійці. Не встиг Сованков поселитися на Чорноморському узбережжі, як уже через тиждень прийшла до нього людина з обличчям, яке зовсім не запам'ятовується, і назвала себе другом Фріца.

Пробув він у Сованкова майже місяць. Навчив його тайнопису, фотографії, деяким прийомам шпигунського ремесла.

Потім Сованков улаштувався обліковцем в управлінні порту. Німецьку розвідку цікавили дані про товарообіг порту, тоннаж кораблів, політичний настрій у середовищі робітників, інтелігентів, обивателів.

У чотирнадцятому році, коли почалася світова війна, відробляти німецькі гроші стало важче, небезпечніше. За шпигунство загрожувала смертна кара. Тим часом у будинку Сованкова час од часу з'являлися похмурі, мовчазні люди з важкими валізами. А потім у порту підривалися судна, горіли склади.

Восени 1919 року зв'язок із «друзями Фріца» увірвався. Сованков одружився. Але незабаром дружина померла від сердечного приступу,