врятувався хто від потоплення, чи ні. Лише я в краю Тирському на сушу викинутий був". Те чувши, Ксенофонт і Марія, відпустивши ченця у свою путь, ущедрили його милостинею, щоб молився за них і дітей їхніх, і вернулися в краї Йорданські. Там хотіли помолитися і золото, що залишилося, роздати. Ідучи ж наміреним шляхом, за провидінням Божим зустріли одного святого старця-ясновидця, який Аркадія, сина їхнього, в чернечий одягнув образ. І припавши до ніг отця святого, молитви до Бога за себе в нього просили. Відкрито ж було від Бога тому святому старцеві все про них, і, сотворивши молитву, сказав до них: "Що могло привести до Єрусалиму пана Ксенофонта і пані Марію? Ніщо, окрім любови до дітей, але не сумуйте: живі ваші діти, і Бог відкрив вам у сні славу, приготовану їм на небі, ідіть-бо, виноградника Господнього робітники, куди ідете нині, і, закінчивши там свою молитву, коли у святий град повернетеся, побачите синів ваших". Те мовивши, розійшлися. Ксенофонт із Марією на Йордан пішли, а ясновидець-старець пішов до святого града. І в церкві Воскресіння Христового був, сів поблизу святої Голготи на землі, спочиваючи. Коли сидів так святий старець, тоді юний чернець Іван, син Ксенофонтовий, із Малметанського монастиря прийшов до Єрусалиму задля поклоніння. І бачив святого старця, поклонився йому до землі. Старець же, люб'язно його прийнявши і благословивши, сказав: "Де був дотепер, пане Іване? Ось-бо батько твій і мати твоя шукають тебе, і ти прийшов, шукаючи брата свого". Іван же, дивуючися, що все знає великий той старець, і зрозумівши, що ясновидець він, припав до ніг його, говорячи: "Прошу тебе, авво, розкажи мені, Господа ради, де є брат мій: дуже-бо душа моя знемагає, бажаючи бачити його, вельми ж подвизався, молячися до Бога, щоб сповістив мені про нього, чи живий, чи ні. І не благоволив Господь відкрити мені аж дотепер, хіба нині з тобою, о святий Отче". Сказав йому старець: "Сядь біля мене і побачиш скоро брата свого". Трохи ж вони посиділи — тут другий чернець — молодий Аркадій — прийшов, втомлений тілом, сухий лицем, і очі його ледь бачити могли від безмірного посту і повстримности. Кланяючись святим місцям, побачив старця свого, що сидів, і, швидко прибігши, впав до ніг його, кажучи: "О отче, залишив ти ниву свою, ось третій уже рік не відвідуєш, і багато виросло терня і куколю без тебе, і маєш немало трудитися, поки очистиш її". Сказав йому старець: "Знай, дитино, що день у день відвідував, і вірю Господеві, що не терня маю і кукіль, але пшеницю зрілу, достойну трапези Царя царствуючих. Сядь біля мене". І сів Аркадій. Старець же, трохи помовчавши, сказав до Івана: "З якого місця ти, пане брате?" Іван же мовив: "Я, отче, убогий чоловік і подорожній, за одне лише серця мого бажання прошу милости Господньої і твоєї святої молитви". Старець сказав йому: "Так є, але скажи мені про рід твій, і град батьківщини твоєї, і життя, щоб прославилося Ім'я Господнє". І почав Іван все розповідати по порядку, що родом із Царгорода, син одного боярина, мав же брата Аркадія, з ним же посланий був у Вирит на науку, і в морі бурею розбився корабель, і всі потонули, окрім мене". Аркадій же, що й до того повість ту слухав й уважно на нього дивився, пізнав брата свого і від природної любови не міг більше повісти тої слухати, — возвав, кажучи: "Воістину, отче, це брат мій Іван". Сказав старець: "Знаю і я, але мовчав, щоб ви самі пізналися". І кинувшись один до одного, впали один одному на шию, з радістю і сльозами обнімаючи й цілуючи. І вставши, прославили Бога, Який сподобив їх бачити живими один одного у святому чернечому образі і в такому доброму за Богом житті.
Через два дні прийшли Ксенофонт і Марія з Йордану. Помолившися на Голготі й Живоносному Господа нашого поклонившися гробу, багато золота на святому тому місці на славу Божу витратили. Побачили ж там і святого того ясновидця-старця, пізнали його і до ніг його припадали, молитви просячи, і після молитви говорили до старця: "Задля Господа, отче, сповни обіцянку свою і покажи нам дітей наших". Стояли ж при старцеві обидва їхні сини, Іван і Аркадій, і звелів їм старець нічого не говорити і дивитися не на лиця, але додолу, щоб непізнані були. Пізнали-бо діти своїх батьків і раділи серцем, але батьки дітей своїх пізнати не могли: і тому, що в чернечому були чині, і тому, що зів'яла врода лиця їхнього від повстримности великої. І сказав святий старець до святих Ксенофонта і Марії: "Ідіть у вітальницю свою, приготуйте нам трапезу, щоб, прийшовши з учнями моїми, прийняли ми їжу разом з вами, і після того сповіщу вам про дітей ваших, де є". Радісні були вельми батьки, бо обіцяв їм старець святий явити дітей їхніх, і пішли швидко приготували трапезу добру. Говорив же старець до учнів: "Ходімо, де мешкають батьки ваші, але стримуйтеся, нічого не говоріть, поки я не звелю". І казали йому обидва брати: "Як же велиш, отче, так нехай буде". Знову сказав старець: "Приєднаймося до гостини і бесіди з ними, не буде те на шкоду спасінню нашому, але на користь, вірте мені, що який би не підняли ви труд задля доброчинства, міри батька вашого і матері не досягнете". І прийшли у вітальницю Ксенофонтову, сіли й поставлену трапезу їли разом, говорили слова корисні. Говорили ж блаженний Ксенофонт і Марія до старця: "Отче святий, як живуть діти наші?" Казав старець: "Добре трудяться задля свого спасіння". І говорили батьки: "Бог, що влаштовує всіх спасіння, хай дасть їм бути істинними робітниками виноградника Христового". І знову пан Ксенофонт казав до старця: "Яких добрих маєш, отче, цих твоїх учнів, якби й наші діти були такими: дуже-бо полюбила душа наша цих юних ченців, і коли побачили їх, возвеселилося серце наше, наче своїх власних побачили дітей". Сказав же старець до Аркадія: "Дитино, розкажи нам, де народився ти, як вихований і звідки в ці прийшов місця". Аркадій же почав розповідати, кажучи: "Я, отче, і цей мій брат родом із Візантії, сини боярина одного з найперших царських палат, виховані благочесно, послали ж нас батьки у Вирит учитися еллінської премудрости. І коли плили ми, розбився корабель від шторму і бурі, і кожен з нас, вихопивши дошку розбитого корабля, плив, куди течія хвилі несла,
