Читати книгу - "Хочу тебе кохати, Олена Тодорова"

Цілую. Напористо, довго і смачно.

- Тато кохає маму, - дзвінко коментує Нюта.

Ми відриваємося, дивимося одне на одного і тут же сміємося. Хоча погляди силу напруги змінюють, видають тріскучий струм.

- Кохаю, звісно. Кохаю, - сиплю я, відчуваючи, як груди розпирає те саме, добре знайоме перманентне відчуття щастя.

- І я тебе кохаю, мій містере Бойко!

- А нас? - запитує Нюта, ніби не знає.

Усім потрібно чути, це я усвідомив давно і щільно.

- І вас, сонце, - видихає з Варею в унісон. - Дуже сильно любимо!

Віра б'є в долоні й видає кілобайти різних звуків. А Нютик хитро примружується.

- Вище неба, батьки?

- Пф-ф-ф... - фиркаю. - Ще далі!

- До Неп... - як зазвичай, забуває назву найдальшої планети Сонячної системи.

- До Нептуна, донечко.

- До нього! - видає Варя, як гасло.

- Я щаслива, - повідомляє Нюта.

І я бачу, як ця звичайна заява зворушує мою кицю до сліз. Не відпускаючи мене, повисає однією рукою на шиї, а другою підтягує матрац із дівчатками. Вони тут же зіскакують до нас. Тільки й встигаємо ловити цих курчат. Притискаючи до себе, вчотирьох замикаємо коло і, нарешті, знову сміємося.

Тому що, так. Разом щасливі. Абсолютно.

_________________

Дуже дякую всім, що були в цій історії! І запрошую в новинку "Це все ти" 

Кінець