Читати книгу - "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Моя бабуся присоромлює малолітку. Малолітка матюкає її.
Що значить — партійна людина… І тут виховує підростаюче покоління, заражене вітрами Заходу.
Малолітка затягує сороміцьку пісню:
А он с нею на кровать,
И давай роман читать,
Читал, читал, не дочитал…
Далі йде історія а ля «Декамерон»…
— Машко! Перепиши мені. Гарна пісня.
— Давай папір, Васю.
Я у роблю позначку в записнику: гра словами «роман читати».
Табірна романтика…
«Взвейтесь кострами, синие ночи», — співають піонери.
Вы здесь из искры раздували пламя,
Спасибо Вам, я греюсь у костра…
Останнє — про Сталіна з популярної пісні таборів.
«Лінгвістичні» роздуми виводять мене з «купе», виривають з безпосередньо даного етапного «контексту» блатних «ксів» та романів… на широкі простори моєї країни — географічні та історичні.
Згадую розповідь старої зечки про її роман з афганським ханом. Хан у себе в Афганістані раптом перейнявся комуністичною ідеологією і приїхав у країну соціалізму, що переміг. Але його не зрозуміли, і він загримів у табори.
Із своєї камери він спускав їй «коня», тобто ксіву на нитці. Вона прочитувала його освідчення не без задоволення. З кожною запискою хан сміливішав. Почав описувати свою пристрасть, свої мрії. Коли князь знахабнів настільки, що перейшов до ханського шляху в коханні, вона відмовилась з ним листуватися. Хан страждав, а вони реготали з його карнавальної трагедії: хан-комуніст ще живе любовними мріями тисячолітньої давнини, а ханові однодумці змусили його жити за законами ГУЛАГної романтики.
Ми живемо на етапному етапі розвитку Росії. Недарма слово «етап» з підручників з історичного матеріалізму, історії партії, політичної економії перекочувало у блатний жаргон і зажило новим життям, як і слово «табір», а тепер, завдяки Солженіцинові, — «архіпелаг ГУЛАГ».
Проте не варто виривати новий етап з історії. Етапом гнали слов’ян татаро-монголи. Етапом пішли в сибірські копальні «берегти горде терпіння» декабристи. Етапом йшов Достоєвський, їхав поет Полежаев. На новому етапі історії Росії за ліберального Олександра II етапами й шли польські повстанці, потім народовольці.
Нарешті голова Ради Міністрів Столипін вдосконалив, механізував етапний шлях. У Заходу запозичили поїзди, паровоз, і зеки почали їхати у Сибір в «столипіні» — у столипінських вагонах. Про Столипі-на зараз пам’ятають тільки інтелігенти, але «столипіни» добре знають робітники й селяни. Хотів він увіковічнити самодержавну Росію за допомогою новоспечених «сірих баронів» (як благав він історію подарувати йому двадцять років для того, щоб створити опору для самодержавства), а увіковічнив себе в етапних вагонах.
Увесь шлях Росії — етап.
Наші газети люблять писати про «зелену вулицю» прогресу, новаціям, новаторству. А в тюрмі я дізнався про походження виразу «зелена алея». Так називали прохід між рядами солдатів, через який проходив солдатик, що провинився, а його били по черзі зеленими лозинами або шпіцрутенами. Він вмирав під палицями, а батечко-цар гордо заявляв Заходові, що немає в нас смертної кари.
Етап — шлях у незвідане, зелена вулиця, алея…
…Озеро милое, милая Родина…
І мчить по вибоїнах етапів історії Русь-трійка, у страху перед її величністю зупиняються чи відсахуються народи… І тягне ця трійка-«столипін» за собою Україну, Литву, Грузію, Молдавію, усі братні й небратні народи.
Поки я займався філологією і наклепами на історію, «столипін» зупинився, і хтось заверещав:
«Станція Березай, кому треба вилізай!»
Харків. Стоянка на вокзалі, воронки, тюрма на Холодній Горі.
Брудна камера — «трійник» (на трьох). Вікна вибиті. На прогулянковий дворик чути крики з камер:
— Дівки, роздягніться, покажіть.
— Пішов ти, козел смердючий. Вертухаїха стоїть.
Дзеленчить вибите скло. Хтось протестує. А я тепер мерзну через такі протести.
Стіни обписані. Шукаю (хоча й розумію, що безглуздо так шукати) написи Алтуняна, Недобори, Лєвіна й Пономарьова. Є одна 187.1, але прізвища такого не чув. Чи мало їх за наклеп. Мені хотілось би побачити знак від своїх «наклепників».
За вікном сварка. Чути: «Колупалки. Козли. Півні!»
*
Вечеря. Якась слизька маса. У кормушку заглядає роздавальник, зек.
— Стаття?
— Політик.
— А-а-а!
З пошаною.
Вранці кличу наглядача.
— Почитати.
— Не «положено» пересильним.
— А що ж мені робити?
— Ї… стіни.
Все-таки приніс якусь маячню. З нудьги читаю. Перша світова війна, революція, громадянська війна у Харкові. Холодна Гора. І раптом… Затонський та його маленька дочка. Я ж знайомий з дочкою. Це мати Ірини Рапп, дружини Володі Пономарьова…
Отже, етапи розгортаються і згортаються у кільця, рухаються по спіралі.
Затонський робить революцію, потім організовує радянську владу в Україні, виявляється ворогом народу, а потім реабілітовується. Його дочка спочатку страждає за батька, потім за власну дочку, яку вигнали з роботи і за зятя, якого посадили на ту ж таки Холодну Гору. Її дочка їде до табору і бачить на стіні у кабінеті начальника табору портрет реабілітованого діда. Я шукаю на стінах Володині записи і читаю книжку про Затонського.
Чудовий російсько-український карнавал, поспіральний і поетапний.
Я глузливо затягнув:
— Широка страна моя родная…
Книжку давно прочитав, нової не дають — не дозволено, присобічу.
Писати і думати про гру нецікаво.
9 травня, день Перемоги. Наглядачі полагіднішали — трохи під чаркою.
— Завтра етап.
Один заглядає до мене і пояснює, що навечір почнуть приводити алкашів-хуліганів, які святкували перемогу.
10 травня шмон у боксі, черга в лазні. Якийсь злодій підморгує мені і переможно дістає звідкись заборонені голку та лезо бритви. На грудях татуювання — Кремль, Ленін, гола баба, яку в делікатне місце дзьобає орел (психоідеологія злодія-зека, міф Леніна і Прометея).
Леніна на грудях я вперше бачу. У психушці він був у багатьох. Спитав в одного:
— Нащо Леніна наколов?
— Він все життя по тюрмах, і я так само.
— Дурниці, він був у тюрмі пару місяців, на слідстві. Дали заслання.
— Брешеш, — з жалем і обуренням заперечив «псих». Але таки повірив.
Ведуть до воронків. На прощання оглядаюсь на напис, який мені так сподобався, на плакаті:
«Сенс життя — у самовідданій, чесній праці для народу».
Як спец із проблеми сенсу життя я в карнавальному захваті від того, що тюремники так просто, чітко, прозоро розв’язали «вічну» проблему. Дурні були Еклезіаст, Будда, Толстой, Достоевський, Ніцше, Іванов-Разумнік. На Холодну б Гору їх, все б зрозуміли і не мучились би від різних там теодицей.
І якийсь смішний чоловік вискочив удень з ліхтарем на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ», після закриття браузера.
