Читати книгу - "Українська література 17 століття"

І там стояло много челяді і панства і, видівши, позна-ли його внет і поклонилися йому внет вшиткі і тут мислили:

— Що то ся чинить тут? На дворі цесар, і в полаті цесар.

Тут і пес його коханий познав і став ся йому радувати

і лащити, токмо не промовить. Також і сокол, познавши його, став весело квилити.

Видівши то, маршалок здумівся велико; станет говорити паном:

— Що ся чинить? У полаті цесар, І на дворі цесар у калу-герових шатах.

По том панство войшли у полату і поклонилися ангелові. Стануть говорити, рекучи:

— Найясніший наш цесарю, пане милий! Що то ся чинить з нами? Твоя милость тут сидить на столиці із цесаревою, а на дворі стоїть другий цесар, которому ся всі поклоняють.

Рек ангел до цариці:

— Устаньме а вийдім на двор, увидім, що то ся чинить.

А коли вийшли на двор, і, увидівши, цесарева внет позна-

ла пана свойого і здумілася ■— не знаєт і сама, которий то єст праве муж єя з межи них двох.

Рек ангел до панов і до челяді:

— Повіжте мі правду, которий- з межи нас двох пан ваш?

А пани і челядь рекли:

— Оба єсте єднакі. Але нам ся здає, же тот пан наш, которий тепер прийшов од свойого сповідника. І то єст нам дивно, іж то єсте оба єднакі.

По том ангел рек до цесаревої:

— Пані, повіж ти правду, которий тобі єст пан і муж із межи нас двох і которому ти шлюбила?

А она посмотрить і на того, [і на того], а по том рекла:

— Все мі здаєт, же тот мой пан єст. Але то мі дивно, іж то єсте оба єднакі. Бог знає, що то ся чинить.

А по том хлоп’ята, вийшовши, познали і, увидівши Іовіяна, отця свойого, прибігли радосно- і познали його.

Теді ангел рек:

— Отож пан твой, которий тепер прийшов од свойого сповідника.

Узявши теди ангел цесаревую за руку і цесаря Іовіяна за другу руку, дав йому жону у руку і станет говорити:

— ^Прийми свою жону, і діти, і столицю цесарськую а не подносяйся од того часу у пиху і не ровнайся ко богу небесному. А то єси добре учинив, іж то єси покаявся і сам себе осудив. А до того єще єси до сповіді удав і тот гріх одпоку-тав єси сеї ночі. І єще ті много помогла молитва того духовного, которий ся молив до господа бога і пресвятої богородиці. А я стеріг столиці твоєї, і панії твоєї, і діток твоїх. А тебе то бог видав бив на покаяніє. Прето ж поліпшайся... Я бо єст ангел божий, хранитель твой і сторож душі твоєя.

По том до панов:

— Ото єст пан ваш, которому єсте присігали. Того слухайте і вірне йому служіте. Я бо єстем ангел божий.

А по том рек:

— Майте ся горазд, бог з вами.

І то рекши, блиснув, яко блискавиця, і невидимо бисть — иойшов в небо. А одіння царськоє зоставив посреді панства перед Іовіяном.

І дався чути голос з високості, глаголюще:

— Возьми, сине, одіння, котороє ємь ті у полі бив узяр у тебе.

І ту Іовіян прославив небесного бога і пресвятую бого-родицю, матер божію. І став по том побожний і смирен і доконав в добром покою живота свойого у добрих учинках

і справах.

Богу же нашому слава во віки віком. Амінь.

ГІСТОРП,

СПИСАНІЇ ВКРОТЦЕ ДЛЯ ЛІПШОЇ ПАМ’ЯТІ, О П0НЦІАН1, ЦЕСАРУ РИМСЬКОМ, ЯКО СИНА СВОЙОГО ДІОКЛЕЦІАНА ДАВ БИВ В НАУКУ СЕДЬМОМ МУДРЦЄМ, І ЯКО СИН СМЕРТІ МАЛО НЕ ЗАЖИВ ОД ОТЦЯ ПРЕЗ МАЧОХУ, А ВИБАВЛЕН БИВ ПРЕЗ УЧНЕВ СВОЇХ ОД ТОГО ЧУДНИМИ ПРИПОВІСТЯМИ ТАКИМ СПОСОБОМ

Понціан, кроль римський, мів сина єдного Діоклеціяна і...* єй дав його до науки седьмом мудрц[єм].

[Ті вчили] його през сім літ.

А кгди поняв Понціан-цесар жону собі другую, которая почала мислити, як би сина його, що в науках, обачивши, уморити, аби потомок з неї дідицтво отримав по отці.

І упросила штучне, аби цесар сина свойого казав припровадити к собі.

" І послав.

Мудрці, услишавши, гляділи на звізди, єжели би щасливий приїзд бив їх із учнем до цесара, і постерегли смерть сину цесарському.

Чого ся Діоклетіян доглядів.

Але, кгди ся там приїхавши, през сім дній здержить, би жадного слова не мовив, тогді може бити здоров, що тиж і виконав.

Видячи теди цесар гості здалека, потикав їх з великим тріумфом.

А учневе, обачивши, зрадилися, би ся кгде зостати і радити, як би то вибавити од смерті Діоклеціяна, бо юж то мусі-ле бути, і на седм дній затрималися особне, і оному мову заповіли.

А кгди приїхав, отець його вітав.

А он ся тілько кланяв, а не мовив [...]*

Мачоха, взявши його на [...] * випитуючися розуму, для чого би мовчав; і так заведши, милуючи його барзо, взяла ца-ловатп і намавяти, аби з нею гріх створив.

Он, збороняючися, бинамні на то не позволив.

Она, видячи то, взяла на собі кошулю драти, волаючи і шарпаючи обличчя своє.

А кгди цесар услишав, вшедши, питав, що би ся діяло, она фальшива невіста а цесарова, розплакавшися, мовила, якоби її син цесарський хотів згвалтити і одіння подрав, силуючи, для чого ся боронила.

Що видячи, цесар гнівом запалився і казав його обвісити.

Але, то слишачи, римляне жаловали і цесаря розмовили, би не зараз так ганебною смертю син його гинув, але аж би правом осужон.

І так до другого дня казав його до темниці всадити.

Цесарова, то услишавши, взяла плакати, ускаржаючися на пана, іж злочинці о неї на одволоку пустив, і не хотіла ся втішити.

Для чого сам цесар її розмавяв.

Она му там приточила первшую приповість, мовячи:

— Будет вам, пане, конечне так, яко ся нікгдись придало древу старому доброму з древом молодим, котороє чоловік мів в огороді барзо доброє, і красноє, і дивноє, іж од його овоцу немощнії, їдячи, уздоровялися, і як по тім под ним обачивши малоє древо, казав і тоє кохати і остерігати. Іж не могло рости за великим, хотіли поправити і, зрадившися, обрубали розки старого древа, би сонце доходило і малого. По тім до того пришло, же і все стяли. По тім і малоє усхло. За що всі проклинали оного чловєка. Так і ви, пане, єстесте,