Читати книгу - "Lux perpetua"

О вічний блиску, що шляхом сторіч,

Самоосяжний, самоосягаєш

Й, осягнутий, собі зориш у стріч!

58

«Confutatis maledictis…» — наступна строфа з «Dies irae».

Покарай проклятих,

приречених на палючий вогонь,

а мене поклич до святих.

59

«Agnus Dei qui tollit peccata mundi» — «Агнець Божий, який знімає гріхи світу». Початок молитви під час меси.

60

«Requiem aeternam dona еі…» —

«Вічний спочинок зволь їй дати,

Господи, і вічне світло хай їй світить.

У вічній пам'яті вона буде праведною:

не боятиметься сумної новини».

61

«Ad te omnis саго veniet» — «До тебе прийде кожен чоловік».

62

«Praesens malum auget boni perditi memoria…» — Петро Даміані, «Hymnus de gaudio paradisi».

63

«…литвин, рід якого зовсім недавно було вшановано прийняттям до польського гербу Одровонж» — згідно з положеннями Городельської унії, укладеної другого жовтня 1413 року, польська шляхта коронна прийняла литвинів з боярських родів до своїх гербів, заявивши в документі (за Каролем Шайнохою): «Цим сполучуємо і з'єднуємо наші доми, покоління, роди, гер би і гербові клейиоди з усією шляхтою і боярством литовських земель».

64

«Гостем був Конрад, єпископ Вроцлава…» — це вже останній том, тому незайве було би помістити в примітках кілька відомостей про те, «що було потім». Отже: Конрад П'яст, олесницький князь, був єпископом Вроцлава протягом 29 років. Він помер у віці шістдесяти семи років у замку в Єльчі дев'ятого серпня 1447 року. Через два дні його з великою пишнотою поховали у вроцлавському кафедральному соборі. Цікавим, беручи до уваги яскраво виражену антипольськість Конрада, може бути той факт, що його наступником у Вроцлаві проголосили поляка, Пйотра Новака з Нивниці, який за свого правління покращив зіпсовані Конрадом відносини з гнезненською архідієцезією, якій Вроцлав завжди підпорядковувався в церковній ієрархії.

65

«…яка допоможе народові переплисти будь-який потоп…» — з непотоплюваним, здатним подолати будь-який історичний потоп кораблем порівняв святиню на Ясній Гурі примас Стефан Вишинський (у висловлюванні від 23 травня 1969 р.).

66

«…того страху, який Сирітки посіяли в Новій Марці…» — влітку 1433 року Ягайло розпочав війну з Тевтонським орденом. Згідно з укладеним за рік до того у Паб'яницях союзом, на боці польських військ на землі Ордену вторглося вісім тисяч Сиріток під проводом Яна Чапека із Сан. Сирітки викликали особливий жах серед найманих військ хрестоносців, які складалися з чехів, бо не мали милосердя до відщепенців, «зрадників чеської мови», які вислужувалися перед німцями. Самі хрестоносці теж боялися Сиріток як вогню.

Варто згадати, що коли Сирітки Яна Чапека йшли на Пруссію, широкомасштабну допомогу їм надав князь Ян Жаганський, який раптом став дуже пропольським і прочеським. А про Ріксу і її роль історія мовчить… Отак-то воно буває.

67

«Більшості уже начебто немає серед живих. Померли, ще й року не минуло від нападу на монастир» — у такому швидкому кінці учасників нападу на ясногурський монастир переконує Длугош у «Річниках…». Реальність була інакша, історичні нападники жили довше, інколи набагато. Князь Федір Острозький був живий ще і в 1438 році, ми бачимо його в польському війську під час війни з австрійським Альбрехтом за право на чеський престол. Подальша доля князя і дата його смерті невідомі. Ян Куропатва з Ланьцухова займав різні посади, був радником короля Казимира Ягеллончика під час Тринадцятирічної війни, помер після 1462 року. Єдиним, хто попрощався з життям невдовзі після нападу, причому насильницькою смертю, був Якуб Надобний з Рогова, який літом 1431 року загинув під Луцьком у війні зі збунтованим Свидригайлом.

68

«Князь пішов на Литву» — після Падіння Глівіце Сигізмунд Корибутович подався до Чехії, в 1431 році брав участь у битві під Домажліце. Потім повернувся до Литви, де виступив на боці Свидригайла, який збунтувався проти Польщі. Загинув він у фатальній для бунтівників битві під Вілкомежем над рікою Святою[237] першого вересня 1435 року. Це був, достоту як і напророкував привид в замку Одри, четвер, за чотирнадцять днів до осіннього рівнодення.

69

«Приєднався до нас після перемоги під Домажліце. Коли наше сильно зверху було» — Гайн фон Чірне приєднався до гуситів з Нємчі в 1432 році, спільно з ними він грабував Шльонськ. У 1434 році, після Ліпан, коли фортуна повернулася іншим боком, вирішив рятувати шкуру, знову переходячи під інший прапор. У серпні 1434 року він підговорив Бедржиха зі Стражниці вирушити з грабіжницьким рейдом на Львувек, по дорозі запропонувавши погостювати у замку Фалькенштейн, що належав його братові. Там він схопив Бедржиха — підступом, уночі, вві сні, і видав його свидничанам. У свидницькій вежі Бедржих сидів до грудня, і вийшов, як і Пйотр Поляк, після виплати викупу і переговорів, внаслідок яких переможні помірковані чеські калікстини зобов'язалися віддати сілезцям Нємчу, Вежбно й Отмухов. Бедржих зі Стражниці, останній гейтман польових військ Табора, у 1436 році уклав пакт з імператором Сигізмундом і повів рештки таборитів в Угорщину, на війну з турками. Помер в 1459 році.

70

«Уяву сила зрадила була…» — Данте, «Божественна комедія», «Рай», пісня XXXIII.